Публічна дискусія щодо Правопису-2019, або Листування як пошук істини

Палка дискусія, яка розгорнулась на сторінках "Вектор ньюз" з приводу життя-буття нового Правопису, продемонструвала: критиків у нього вдосталь і сьогодні. Частина з них занепокоєна двоякістю та нелогічністю низки діючих положень. А хтось акцентує на тому, що вони є даниною минулому і не відповідають сучасним вимогам, а без "вказівної" ролі науковців на практиці відбувається ледь не знищення української мови.

І, на жаль, складається враження, що в Інституті мовознавства імені Олександра Потебні НАН України чомусь вирішили, що далі з Правописом нічого вже робити не треба. Так тепер добре, і так буде завжди. Хоча в редакції в цьому не впевнені.

Почалось все з відкритого листа на адресу Директора Інституту мовознавства Богдана Ажнюка.

Науковець відреагував оперативно, хоча і без зайвої конкретики.

Цитуємо відповідь без купюр:

"Шановна Наталіє Віталіївно!

Прочитав Вашого відкритого листа.

Дещо в ньому зрозумів, але признаюся, не все.

Я не зрозумів, з ким Ви ведете полеміку: зі мною чи з собою. Таке враження, що Ви пробуєте приписати мені погляди, яких я не висловлював і яких не поділяю. У такому ключі легко полемізувати і виходити переможцем.

Як я зрозумів, Вам здається, ніби правопис у редакції 2019 р. створила одна людина, а не комісія з 25 осіб, склад якої оприлюдено ще в 2015 р.

Ви пишете про «повернення до скрипниківки», а прихильники «скрипниківки» докоряють правописній комісії за неповернення до неї. На жаль, абсолютна більшість критиків (з обох боків) екзамен на знання «скрипниківки» складає на двійку.

Зверніть увагу, що слів, у тому написанні, за яке Ви дорікаєте правописній комісії, в правописі просто немає; там немає ні Ґемінґвея, ні ґраблів, ні оґірків (так само як і діалектного слова гурки), ні ґасла, ні ґранта, ні новітніх фемінативів – математикині, депутаткині і т. ін., немає багато чого іншого, що Ви ставите в провину мені або правописній комісії. На підставі чого Ви вирішили, що правопис пропонує (або я особисто пропоную) написання на зразок "Сєргєй", "Владімір", "Алєксандр", "Маріна"? З ким Ви, власне кажучи, сперечаєтеся?

Моя відповідь на Ваш лист коротка: вести полеміку треба фахово й аргументовано, обговорювати конкретні речі, які є в правописі (вказуючи номер параграфу, пункту й підпункту). Просто прочитайте правопис УВАЖНО.

Богдан Ажнюк"

На нашу думку, відповідь без емоцій все ж втрачає своє забарвлення, адже акцент робиться на тому, що цікавить людей, а не суто проблемах науки. Тим не менш, пропонуємо прочитати, як сказали б юристи, "відзив на відзив" Відкритого листа.



Пане Богдане,
Я одержала відповідь на свого відкритого листа, у якому хотіла привернути вашу увагу до справжнього стану української мови, який зміни до Правопису, внесені в 2019 році, тільки ускладнили й погіршили.

На жаль, я відчуваю, що ви або образилися (не можу з цим погодитися, бо ви досвідчена людина), або листа не читали, а відповідь писав якийсь аспірант (теж дуже сумнівно, бо це теж для вас неприйнятне), або у вас склалося враження, що я співаю під чужу дудку (а це вже точно не так, бо чужих дудок я на дих не переношу).

Я звернулася до вас не для того, щоб підірвати ваш авторитет, який аж ніяк підірвати не можна, бо ви людина знана й заслужена.

Я звернулася до вас, щоб привернути увагу до справжнього становища в українській мові. А там біда! І зміни, які були внесені в правопис у 2019 році, ситуацію погіршують, причому щодня.

Я хотіла пояснити вам, що зміни ці, зроблені комісією з двох із гаком десятків науковців, зроблені непродумано, невчасно й методично неправильно. Більше того, я намагалася пояснити це на прикладах сучасного стану правопису й словотворення.

Я хотіла привернути вашу увагу до того, що державна мовна політика практично відсутня, а Уповноважений із захисту державної мови посідає своє місце взагалі невідомо як і невідомо для чого (посилаюся на вживання слова «іспитування» цим посадовцем). То де він, а де українська мова? Позиції ж Інституту мовознавства немає. Так само, як немає жодних оприлюднених пропозицій/рекомендацій/порад Інституту для професійного контролю перевірки знань української мови державними службовцями.

Принагідно хотілося б уточнити, як ви ставитеся до так званих «мовних квот» в Україні. Здається, квотування, тобто обмеження, української мови в Україні торкатися не можуть. Але про позицію Інституту мовознавства НАН України з цього питання теж ніхто не чув.

Так само хотілося б знати вашу думку про перебіг оголошеного ще Петром Порошенком десятиліття української мови. Десятиліття ще й до середини не дійшло, але про нього зовсім не чути. Можливо, хоч академічний Інститут мовознавства має якийсь план і взагалі щось знає?

Можна подякувати Інституту мовознавства за дуже важливу роботу — маю на увазі поширення в соціальній мережі Фейсбук коротких і цікавих повідомлень про українські слова, про українських вчених і письменників. Оскільки я завжди ділюся такими повідомленнями, то не з чуток знаю, наскільки це цікавить людей. Але чому в такому ж форматі Інститут мовознавства не коментує зміни в правописі, які використовуються як Бог на душу покладе?

Наступне. Чи знаю я, що над змінами до Правопису працювало багато людей? Так, знаю. Іще тоді, коли список був оприлюднений, я подивувалася. Але були сподівання, що саме Інститут мовознавства, який має бути останньою інстанцією в питаннях мови, зупинить цей несвоєчасний процес або хоча б спрямує його в прийнятне русло. Мої сподівання виявилися марними.

Як на мене, то зміни в правописі зараз зовсім не на часі. І найкраще, що можна зробити, це на рівні академічної спільноти внести пропозицію поки призупинити дію цих змін і провести нове обговорення (можливо, після закінчення війни й бодай після початку відновлення промисловості та й економіки взагалі).

Пане Богдане, я не теоретик, я практик. Ми з вами дивимося на мову трохи під різними кутами. Читаючи ваші публікації (так, я це справді роблю), я бачу, що ви продовжуєте послуговуватися нормальною, унормованою українською мовою. Але ж наші співгромадями, звичайні українці, розуміють запропоновані у правописі 2019 зміни зовсім по-різному й частенько доводять ситуацію до абсурду — посилаючись на Правопис-2019 у нас на очах створюється якийсь новітній і особливо жахливий суржик, бо ж твориться він не на стику якихось мов, а на стику української літературної мови й української спаплюженої під егідою правописних нововведень.

Тепер трохи конкретики про горезвісні зміни. Тут я спиратимуся на ваш особистий коментар, який ви давали «Українській правді. Життя», публікація 27 травня 2019 року: https://life.pravda.com.ua/society/2019/05/27/237017/. Цитую вас же: «Змін небагато. Правопис має бути стабілізатором, а не збуджувачем, терапією, а не шоковою терапією. Мовна практика в нас дуже строката, хаотична навіть. Неоднаково використовують ґ в запозиченнях, в різних виданнях пишуть кафедра чи катедра. Якось це треба стабілізувати. Домовитися, щоб його всі виконували і використовували».

Інформація «з поля». Правопис у запропонованому варіанті став саме збуджувачем і шоком. Про терапію тут не йдеться.

Строката практика перетворилася на безлад, на хаос, на утиск. Люди, як кажуть, «не заморочуються», і просто або не зважають на запропоновані зміни, або вживають запропоновані норми, навіть варіативні, як імператив, але при цьому непослідовно й хаотично — як я вже говорила, виникає новий суржик, який буде ще небезпечнішим за все, що було дотепер. То ми хочемо привернути чиїсь серця до української мови? Чи хтось, прикриваючись корисними змінами, веде політику паплюження й знищення мови, яка пережила багато заборон, переслідувань і лихоліть, але зараз може не встояти?

Далі. Якщо тут, у вашому коментарі, одразу йдеться про звук [ґ], то давайте з нього й почнемо.

Цитую публікацію в УП.Ж.: «Вергілій і Верґілій, Гео́рг і Ґео́рґ, Гулліве́р і Ґулліве́р "У прізвищах та іменах людей допускається передавання звука [g] двома способами: шляхом адаптації до звукового ладу української мови — буквою г (Вергі́лій, Гарсі́я, Ге́гель, Гео́рг, Ге́те, Грегуа́р, Гулліве́р) шляхом імітації іншомовного [g] — буквою ґ (Верґі́лій, Ґарсі́я, Ге́ ґель, Ґео́рґ, Ґе́те, Ґреґуа́р, Ґулліве́р і т. ін.)». На практиці зовсім інакше. У Правописі-2019 маємо § 5, 6, 122, де все викладено нормально, чітко й зрозуміло. Але ж практика слововживання негайно стала не відповідати запропонованим змінам правопису! Я не буду голослівною — процитую вдруге (вперше було минулого разу) лист, який я особисто одержала від редактора одного із столичних видавництв: «Hogg пишемо не Хогг, а Гоґґ. H у прізвищах передається як г, g передається як ґ. Сюзанна Ґрант, а не Грант (бо англійською вона Grant, а не Hrant). Щоправда, це правило ми застосовуємо не щодо всіх мов. Наприклад, на нідерландську мову воно не поширюється, бо в нідерландській мові немає звука ґ, але на англійську, німецьку мови однозначно поширюється!»

По-перше, звідки це взялося? Можливо, ви це знаєте?

По-друге, для чого фонетику української мови підлаштовувати під фонетичні умови інших мов? Яке нам діло, як щось вимовляється будь-де? Наскільки я знаю, то запозичення пристосовуються до фонетичних умов мови-реципієнта. Прикладів немало: і Відень, і Париж, і Швейцарія в оригіналі звучать зовсім інакше. Але українська мова засвоїла їх саме в такому вигляді, тобто у вигляді, прийнятному для української фонетики. Тим більше, що до цього звука [ґ] наш артикуляційний апарат пристосований дуже відносно. До речі, це саме стосується й багатьох звуків із інших мов. Заради справедливості можу нагадати, що притаманні українській мові звуки далеко не всім іноземцям здаються простими. Але ж це нормально! І жодних коментарів для широкого загалу від Інституту мовознавства…

Отож я пропоную виступити з поясненням правил вживання слів із звуком [ґ]. Пояснити, що цей звук для української мови невластивий, тому вживається обмежено. І посилання на фонетику будь-якої іншої мови є недоречним, а то й неприпустимим. Мої ж пропозиції не виходять за межі розумного? Бо навіть не знаю, як маю реагувати на спроби навіть відомих політиків замінити на [ґ] звичайний звук [г]. Ось так уже розповсюджуються ґромада, ґнів, той же оґірок… Окрім авторитетного пояснення Інституту мовознавства ім. О.Потебні, ніхто ж нічому не вірить!

Але такі пояснення необхідні, бо люди навіть втрачають роботу, коли посилаються на варіативність правописної норми, а їм наказують вживати все як імператив.

Сподіваюся, ані колектив авторів змін до правопису, ані Інститут мовознавства, ані ви особисто не думали, що ваше дітище стане причиною булінгу (я б воліла вживати слово «переслідування» або «знущання»).

Не думаю, що вдалою була пропозиція змінити правопис слів із пів. Спираючись на багаторічний досвід роботи з дітьми, я навіть не уявляю, як навчити десятиліток розрізняти півмісяць і пів місяця, півострів і пів острова.

Тепер кілька слів про фемінітиви. Ви обурюєтеся математикинями й альбатросинями, про яких я згадала. Так, у запропонованих змінах до правопису цих слів справді немає. Але ж вони й інші «прекрасні новотвори» з’являються саме завдяки Правопису-2019.

Цитую Правопис-2019 (здається, с.27): «4. За допомогою суфіксів -к-, -иц-(я), -ин-(я), -ес- та ін. від іменників чоловічого роду утворюємо іменники на означення осіб жіночої статі. Найуживанішим є суфікс -к-, бо він поєднуваний з різними типами основ: а́вторка, диза́йнерка, дире́кторка, реда́кторка, співа́чка, студе́нтка, фігури́стка та ін. Суфікс -иц-(я) приєднуємо насамперед до основ на -ник: верста́льниця, набі́рниця, пора́дниця та -ень: учени́ця. Суфікс -ин-(я) сполучаємо з основами на -ень: кравчи́ня, плавчи́ня, продавчи́ня, на приголосний: майстри́ня, філологи́ня; бойки́ня, лемки́ня. Суфікс -ес- рідковживаний: дияконе́са, патроне́са, поете́са».

Усе чудово! Ці фемінитиви в українській мові були, вони використовувалися здавна, вони давно звичні, їх знали. Але ж до правописних змін 2019 року не з’являлися хімикині, альбатросині й математикині. Думаю, що ви не чекали й не прогнозували такого результату. Біда в тому, що навіть центральні ЗМІ випускають у світ такі покручі, посилаючись на Академію Наук України, на Інститут мовознавства імені Олександра Потебні НАН України й на вас особисто. Але ж про альбатросиню, наскільки я розумію, ви вперше почули від мене.

А ви в курсі, що такі ж словотвірні чудовиська потрапляють уже й у штатні розписи, і в закони, і в підзаконні акти? Невже ви не відчуваєте бодай якоїсь частки відповідальності? Зупиніть це блюзнірство!

Пропоную дати від імені Інститут мовознавства пояснення з цього питання (вживання й творення фемінітивів) і таки ж призупинити дію справді невдалого правопису, а також повернути правопис у документах до первісного стану (там і так дурниць вистачає).

Вважаю, що вкрай невдалим є порівняння слів проєкт і об’єкт, поєдинок і моє, оскільки це зовсім різні фонетичні ситуації (там префікс, а там апостроф, а ще є позиція післяголосного у відкритому складі… Ну, тут і на кандидатську, мабуть, вистачить). Можливо, зробити пояснення зрозумілим для всіх або і взагалі не поспішати? Бо ж об’єднати фонетично різні позиції й справді не виходить.

Вважаю, що вкрай невдалим є вилучення дефісу: «...слова з першим іншомовним компонентом анти-, контр-, віце-, екс-, лейб-, обер-, штабс-, унтер-». Припустімо, що щось могло б і бути. Але ж «експрессекретарка Зеленського» — це не моя вигадка: https://nv.ua/ukr/ukraine/politics/mendel-opublikuvala-obkladinku-knigi-kozhen-iz-nas-prezident-novini-ukrajini-50170296.html. І експрессекретар/ка вже розтиражоване багатьма ЗМІ й соціальними мережами й пішло межи люди. І керувалися ж редактори й коректори саме правописом, який затверджений під вашим керівництвом — тут усе виходить бездоганним. А це означає, що «експрессекретарку» можна вважати першою ластівкою, а далі буде. Але ж це й справді маячня! Звісно, якби я була на позиції головреда видання, то попросила б написати «колишній прессекретар», щоб уникнути ситуації з двома дефісами, яких хоч і немає, але ж пам’ятатимуть про це ще дуже довго. Але маємо те, що маємо, а професійних редакторів теж стає дедалі менше…

Знаєте, пане Богдане, а в мене ж і справді з’являється думка, що цей невчасний і погано продуманий і не підготований належним чином правопис — це бомба уповільненої дії. Бомба, яка має знищити українську мову силами самої ж української мови. Правопис цей не приймати й не ухвалювати треба. Його дію треба хоча б поки призупинити й повернутися до правопису 1993 року. Нехай би таке повернення було б тимчасовим, але цей час варто використати з користю — і для правопису, і для української мови, і для України.

Зараз дозволю собі дещо звузити проблему. Я вчитель. Я викладач. Як можна приймати іспити у дітей чи у студентів при такій кількості варіативу? Діти ж найбільше змінилися зовні, а внутрішньо вони такі ж самісінькі — якщо побачать десь варіативність, то не вчитимуь нічого. І хто ж їх не зрозуміє? Он дорослі люди з вищою освітою що роблять! То міністерка-міністриня, то альбатросиня, то експрессекретарка, то президентиня (це було в ЗМІ про Далю Грібаускайте)… То чого ж від дітей хотіти?

І якщо вже почали про дітей, то я дозволю собі нагадати, що ви так нічого й не сказали про своє ставлення до судового процесу проти правопису-2019. Я вам нагадувала про брудний тиск на суд під час апеляційного розгляду, коли під судом стояли дітлахи з плакатами. І я знову повторю: ми ж з вами знаємо молодь протестного віку (16–20 років), ми ж розуміємо, що ніхто з них не відслідковував дату й місце судового розгляду, ми ж не помилимося, якщо припустимо, що цих молодих активістів хтось зібрав, причому під час локдауну-карантину, прикрасив це дійство плакатами, виготовлення яких потребує часу й грошей… Я переконана, що правники, які знаходять по фото в соцмережах неплатників аліментів, знайти цих юних «захисників правопису-2019» зможуть за короткий час, щоб на касаційному розгляді можна було спитати, хто вони, за що стояли й проти чого боролися. Відповіді на це незручне питання ви воліли уникнути…

Хоча, можливо, під час розгляду касаційної справи це сороміцьке видовище не повториться, бо правописна комісія із 25 поважних діячів української науки таки знайде в собі достаньо сміливості, правдивості й честі, щоб відкликати відверто невдалий варіант змін, який приніс в український правопис хаос, а в українське суспільство розбрат. Страшна не помилка, бо помиляються всі й на будь-якому рівні, страшно, коли помилку, бодай і випадкову, не виправляють.

Пропоную розглянути мою пропозицію про повернення до правопису 1993 року, про призупинення усіх оцих новацій, які все одно добром не закінчаться, а призведуть до якогось лиха.

На жаль, я не почула ані від вас, ані від Інституту жодного слова про русизми в українській мові. Я стверджую, що більшість слів, які тепер називають русизмами, — це звичайні слова, які з’явилися в українській мові ще до виникнення російської. Стверджую це, сприраючись на кількість похідних основ. Та й просто на здоровий глузд. Ви ж не можете погодитися, що дзвін чи труд треба вважати русизмами? Але ваша позиція взагалі не чутна й не видна, як і позиція правописної комісії, як і позиція Інституту мовознавства. Варто було б пояснювати українському загалу, що в російській мові набагато більше запозичень з української, аніж навпаки. А то тільки й чутно про русизми! А Московії ж тільки цього й треба — самі від свого зрікаємося, самі своє віддаємо й не пручаємося навіть. Хоча й людей десь зрозуміти можна — зараз про шматок хліба більше піклуються, тому ніколи мовні деталі з’ясовувати. А якщо так розумні люди сказали, то так воно і є… Оце вам і звуки, і русизми, і суржик… І експрессекретарка (перепрошую, але я все ніяк не звикну).

Осторонь від пояснень і коментарів Інституту мовознавства залишилася тема й проблема суржику. А це неправильно. Зверніть увагу, що суржиком часто називають діалекти, місцеві говори й говірки, які, власне, і є українською мовою, бо ж жива, а не унормована літературна мова існує саме так. Причому ніхто навіть не намагається прокоментувати захаращення української мови величезною кількістю англіцизмів та іншх –ізмів, включно із бездумним калькуванням. Про калькування можна й окремо, але, мабуть, не зараз.

Мені дуже шкода, що ви залишаєтеся в такому пасиві. Бо ж не мені вам розказувати, що мова — це й політика, і світогляд, і мислення, а не просто фонетика, словотвір чи синтаксис. Саме ми — ви, я, уся філологічна спільнота України усіх років випуску всіх університетів — маємо стати на захист української мови, бо мова має не просто велике, а державотворче значення. Віддати мову — зректися держави. Невже ж хтось мріє стати манкуртом?

Але я проти войовничої й агресивної манери — сила дії дорівнює силі протидії. Ось тут-то й необхідна стратегія, якою мав би опікуватися багато хто, у тому числі й пан Кремінь (уповноважений із мовної політики), який так працює, що аж у самого проблеми немалі, та ще й безсоромно оприлюднені (можете вважати це моїм приватним оціночним судженням, щоб ніхто неприємностей не мав). Це не докір, а принагідне зауваження.

Отож пропоную порушити в НАН України питання про важливість пожвавлення роботи саме з українською мовою — чи то в межах уже забутого десятиліття української мови, чи то в межах пояснень багатьох мовних питань, які людей однак цікавлять, чи то в межах одержання коштів, нехай і грантових, для організації навчання українській мові (курси, гуртки, студії чи будь-що інше). Чомусь викликає сумніви Уповноважений із захисту державної мови, який (офіційна особа) не змигнувши оком використовує в публічному просторі слово «іспитування». То невже НАН України не має кандидатів на цю посаду? Думаю, що достойних людей вистачає.

Пане Богдане, завдання ж у нас одне — мова нашої землі має бути прекрасною, цікавою, загальновживаною, причому із задоволенням, а не з примусу. Прошу вас, бо ви маєте більше можливостей. Скасуйте непотрібне й передчасне, допоможіть сформувати державну й державницьку мовну політику, підтримуйте небайдужих…

І ще одне. Я не полемізую з вами — різний-бо досвід. Ви академічний вчений, а я практик із сорокарічним досвідом. Ви можете багато зробити й багато робите у своїй царині, але вам, можливо, не вистачає коментарів «із землі». Можу сказати, що прищеплене багатьом «чинопочитаніє» і «колєнопрєклоненіє» не дають подивитися на будь-що без «одобрямса». А я, яка вже та правда є, то таку вам і кажу. Сподіваюся на ваше розуміння.

Пане Богдане, із університетів Західної України я трохи знаю лише Львівський. Але знаю, що університетська освіта того регіону й того часу (нашого з вами часу) — то блискуча база й міцне підґрунтя для будь-якої роботи. Зараз не час для сварок і з’ясувань, чий же Василь якій бабі тітка, — якщо українську мову зараз не відстояти саме на фаховому, на професійному рівні, то скоро й суржик за щастя буде. А не для того ж ми в професію прийшли. Давайте об’єднувати зусилля науковців і практиків і справді працювати для української мови й для України.

Наталія Віталіївна Коваль (Глоба)

Долучайтесь до нас у Facebook