Авторизація

» » Судили українську мову…

Судили українську мову…

А хтось взагалі в курсі, що у травні 2021 року почнеться четвертий рік десятиліття української мови? Забули…
Судили українську мову…

Нагадую. Чинний тоді Президент України Петро Порошенко під час візиту до Івано-Франківської області сказав таке: «До мене звернулися видатні діячі науки для того, щоб я оголосив 2018 рік роком української мови. Я відмовив. Тому, що за один рік ти мову не захистиш. Але я прийняв рішення і підписую указ про те, що з 2018 року ми оголошуємо десятиліття української мови і робимо все можливе для того, щоби мову захистити. Бо головне, що тримає націю, що забезпечує її розвиток – є українська мова».

Чи сказано погано? Чи не про те? І Указ же президентський підписаний. І тодішня Адміністрація Президента повідомила, що «указ передбачає затвердження цільової програми на 2018 – 2028 роки, «спрямованої на забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя, створення єдиного культурного простору України та збереження цілісності культури». Хоча думка про захист в Україні української мови дивує не тільки своєю «свіжістю». Може, якби самі поважали, то й усі інші приєдналися б?

Як у казках про страшне, сумне і політичне — минуло три роки (три крапки)…
***

11 травня 2021 року Шостий апеляційний адміністративний суд задовольнив скаргу Кабінету міністрів на рішення Окружного адміністративного суду Києва, який визнав протиправною постанову уряду про нову редакцію українського правопису. Позивачами у справі були громадська організація "Правова держава" і херсонська школярка. Представник позивача у справі Дмитро Ільченко. А апеляційну скаргу подавало Міністерство освіти та науки. Заступник міністра юстиції Валерія Коломієць сорочку на грудях мало на клапті не перетворила, запевняючи з усім революційним (трансреволюційно-транскорпоративним?) запалом, що уряд (себто Кабмін) має повноваження здійснювати державну політику у сфері розвитку та функціонування державної мови в усіх галузях. Уряд як мовотворець – он тепер як! Чи це не зовсім точно?

Ой, перепрошую, не заступник (бо Валерія Коломієць - жіночка), а заступниха. Ні, заступнеса. Чи заступка? О, заступиня! Можна, звісно, сказати «заступниця», але це буде не дуже сучасно. Та й у ті часи, коли освіта ще була освітою, дерева були великими, а морозиво не могло лежати в морозилці два роки, фемінітиви, які в українській мові були з тих самих пір, як в Україні з’явилися жінки, вживалися не для того, щоб ви###нуться, а для чогось іншого (ба, навіть для зрозумілого). Тоді не було посад вчитель і вчителька, міністр і міністрюля, лікар і лікариця, а були посади вчитель, лікар, міністр, і працювати на цих посадах могли й чоловіки, і жінки. Посада називалася, скажімо, директор, а посісти цю посаду могла й жінка. Відтак слова «директорка» чи «директриса» вважалися стилістично забарвленими й у офіційному мовленні не вживалися. Хоча, скажімо, співачкою чи танцівницею чоловік бути не міг через особливості статі, тому такі фемінітиви були й офіційними назвами посад. А якщо посада буде директорка, то чоловікам до посади зась? Чи буде Капосний Поганець Негідникович – директорка школи чи заводу? Їй-бо, щось дівочки не додумали.

Але ж ніт! Тепер у нас нові правила й нові порядки. Комусь здалося, що депутат жіночої статі має бути депутатинею. Чи депутаткесою? Чи депутаткихою? Може, депутаною? Їм же до трясці образливо, що вони жінки. Чи не образливо? Чи не до трясці? Але називатися просто депутатами вони не можуть (https://www.vectornews.net/exclusive/160931-znannyeviy-komponent-genderno-neytraln-femntivi-vd-pan-novosad.html#sel=). Та й наші міжнародні партнери висловили стурбованість і занепокоєння, що в Україні права жінок не на належному рівні. А щоб із правами все стало, як казали оті песиголовці, просто гуд (хто не вгадав, то перечитайте Остапа Вишню), то найперше й найнагальніше називати міністрюльку мінікастрюлькою, прости Господи. Тепер із правами жіноцтва все має бути по-песиголовському. Ну, тобто, норм (це по-сучасному так слово «нормально» можна писати). Але це вже точно неточно.
***

Хочу перепитати для повнішого розуміння. То «забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя, створення єдиного культурного простору України та збереження цілісності культури» — це знущання? Чи десятиліття за три роки? І тепер будемо розвивати якусь іншу мову?

Хтось може пояснити, якщо приїхати з Берліну, Лондону чи Амстердаму до Києву чи Чернігову… Кажете, із закінченнями щось не теє? Теє, теє – у новому кривописі (моя прабаба сказала б, якби дожила, гівнописі чи сракописі) так і пописано (знову з прабабці: написали як криво насцяли). Якщо в німецькій мові…, якщо в англійській мові…, якщо в грецькій мові… Ось і формулюється питання до МОНу, чи не подуріли ви вже зовсім? Звідки людина, бодай і з двома вищими освітами, може знати всі мови на рівні їх історичного розвитку? Ось інсайдик (слово моднє, а ми теж по-модньому вміємо): Агатангел Кримський, який знав, за різними даними, понад 60 мов, а може, і понад 100, уже давно за веселкою. А спробуйте-но пояснити про якісь звуки в невідомо яких мовах учню третього, п’ятого чи навіть десятого класу. Скажу по секрету, що теперішні відмінники часто впевнені, що Марко Вовчок – це чоловік. То що вони знають про суфікси в якихось невідомих навіть за назвою мовах? А хтось упевнений, що ці мови знає вчитель/ка/иця/еса? То, може, для МОН є більш нагальні проблеми? Може, хоч би мову вже не чіпали?

Найсмішніше (теж секретна інфа (по-модньому)), що оті всі ґемінґвеї чи кемінквеї замість улюбленого Хемінгуея — це теж не імперативна, а варіативна пропозиція. Як нині можна побачити в соцмережах, ржунімагу. То чи не подалися б ви, любесенькі МОНівці/еси/иньки разом із не менш любесенькими суддями/ицями/есами під три чорти або туди, куди Макар телят не ганяв (хто хоче, може знайти собі інший маршрутик).

«Колись будем/І по-своєму глаголать,/Як німець покаже/Та до того й історію/Нашу нам розкаже./Отоді ми заходимось!/Добре заходились/По німецькому показу/І заговорили/Так, що й німець не второпа,/Учитель великий…»


На жаль, із 1845 року змінилося тільки одне — дата в календарі.

Яке мені діло, які звуки вимовляються в німецькій, турецькій, англійській, китайській, норвезькій чи в будь-якій іншій мові? Яке мені діло до того, як розвивається мова іншого народу? А я скажу, яке. І не тільки моє діло, а для нас усіх із МОНом включно. Не буду лютувати, а знову процитую. «Почнімо з фрази, якою в Польщі часто виражають національну гордість. «A niechaj narodowie wżdy postronni znają, iż Polacy nie gęsi, iż swój język mają» («Так нехай же цілий світ добре пам’ятає, що поляк — то не гусак, свою мову має»… Сьогодні поляки використовують цей вислів, наприклад, коли хтось зловживає іноземними словами, ніби забув рідну мову...». Не коментуватиму. Які ж тут коментарі? А нехай би хто спробував розказати, що зміни треба внести в будь-яку з мов, на яку посилаються наші «реформатори/икині/кеси»… Макарові телята стали б найближчими родичами.

Якщо вже не спиться й не лежиться і сон не бере, то спробуйте бодай щось зробити справді для української мови. Десятиліття, кажете, триває? А отой екстрамегасуперсуд в курсі? Чи це все в ім’я «забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя»? Уже все розвинули, вдосконалили в усіх сферах? (https://www.vectornews.net/exclusive/159145-movne-pitannya-y-cebulya-v-zakon.html) Землю продали, освіту й медицину знищили, промисловість і сільське господарство в давноминулому часі. Нудно без роботи? Давай мову потягаємо як свиня куфайку!
***

Про розвиток мови й про історичні процеси ще кілька слів.

«Проєкт» уже був. Не прижився. Бо воно чуже на фонетичному рівні. А фонетичний принцип правопису головний для української мови. Та й традиційний не слід би забувати. Може, хтось знає, до чого тут фонетика й традиції будь-якої мови? У людей своє щось, а у нас же своє. Але сьогодні «за шмат гнилої ковбаси у вас хоч матір попроси, то оддасте». Кого це турбує? Хто, окрім школярки з Херсона (чи з Херсону?), стає на захист слова Тараса Шевченка і Ліни Костенко, Михайла Коцюбинського й Остапа Вишні? Може, хтось вийшов до Офісу Президента? Може, якийсь телеканал бодай хоч щось тихесенько нявкнув? Та ні, прикольніше говорити альбатросиня замість самички альбатроса (пташка така). Хіба що в соціальній мережі група є «Проти правопису-2019». Але ж чи хтось запитав когось? Ліну Василівну б спитали, як інших авторитетів катма, а розум Бог забрав (чи й не давав) за якісь гріхи.

Із наймелодійнішої у світі мови намагаються зробити псяче гавкання чи навіть скавуління…

А судді хто? Вони знають бодай по десять мов кожен? Та хоч би дві разом із державною… Але ж посудили й присудили. На лихого Україні її мова? Треба ж на догоду міжнародним парнерам чи просто на догоду людському глупству…

Із 1983 року я викладала українську мову в школі, потім у виші. Навіть після «російської» школи діти вступали на українську філологію. Бо мова рідна й мова гарна. Було так. А тепер? І я не впевнена, що когось приваблюватиме для вивчення отой покруч із кемінквеями й поєзіями. Чи поезію не чіпали? «Проєкт, поєзія…» Іще щось зволите? Судді від мови настільки далеко, що й не второпали, мабуть, про що йшлося. Бо інакше як розуміти маю? Як людям пояснити?
Окремі розмови про суржик, окремі розмови про іншомовні слова, якими зараз намагаються замінити все на світі (https://www.vectornews.net/exclusive/160522-beksteydzh-anbandlng-v-borotb-z-merzennim-surzhikom-abo-nash-shlyah-do-ulshu.html). Це про розвиток мови й про її «вдосконалення».

Але як український суд міг і зміг засудити українську мову до страти? Популяризація української мови, кажете? Три крапки…

Наталія Коваль (Глоба), спеціально для Vector News

Долучайтесь до нас у Facebook

Залишити коментар
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Июнь 2021    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930