Авторизація

» » Японія і Україна: місцями атомних катастроф. Частина І

Японія і Україна: місцями атомних катастроф. Частина І

Цієї весни згадуємо дати двох найбільших в історії людства катастроф на атомних електростанціях – у Японії і Україні, точніше – в колишньому СРСР. Україна 1980-х років, як відомо, ще не була суверенною державою й у багатьох питаннях залежала від союзної влади.
Японія і Україна: місцями атомних катастроф. Частина І

Українські і японські журналісти поблизу аварійної АЕС у префектурі Фукусіма


Четвертий реактор Чорнобильської АЕС, що за якусь сотню кілометрів від Києва, вибухнув уночі проти 26 квітня 1986-го після невдалого технічного експерименту. А станцію «Фукусіма-1», що за півтори сотні кілометрів від японської столиці Токіо, в березні 2011 року вивели з ладу природні катаклізми, силу яких недооцінили проєктувальники АЕС. Після підводного землетрусу гігантське цунамі пошкодило системи електропостачання й охолодження сховищ відпрацьованого ядерного палива. З тринадцяти дизель-генераторів залишився в робочому стані один, після чого зазнали ушкоджень чотири енергоблоки з шести... Автоматика заглушила реактори, однак вибухи водню спричинили викиди радіонуклідів у довкілля.

Чорнобиль і Фукусіма – не близнюки


Обидві ядерні події дуже різні, хоч і однакові за рівнем, визначеним міжнародною шкалою (там і там найвищий рівень – сьомий). Навколо обох АЕС утворено зони відчуження, але українська – на третину більша (30 км). У Японії 20-кілометрова зона, проте в ній найпроблемніша – вузька смуга, що пролягла в північно-західному напрямку, в якому дув вітер. Після дезактивації територій, з яких тимчасово відселили людей, частина їх повертається на попередні місця проживання.

На порядок менша в острівній країні площа суходолу, забрудненого радіонуклідами (80 % шкідливих викидів поглинув Тихий океан). А от чого набагато більше у Фукусімі, то це ядерного палива в аварійних реакторах – 854 т проти 210 т у Чорнобилі. На обох АЕС різні типи й потужність реакторів, а також відрізняється період їхньої експлуатації. У Японії до удару стихії енергоблоки відпрацювали по три-чотири десятиліття, а в Чорнобилі нещасливому 4-му реакторові доля відміряла лише два роки...

Можна й далі порівнювати, скажімо, кількість загиблих під час вибухів і в перші тижні-місяці ліквідації наслідків. У Фукусімі таких випадків не було. А в Чорнобилі від самої лише променевої хвороби – не один десяток жертв. І є смертельно травмовані на станції та загиблі, зокрема внаслідок падіння гелікоптера в зоні АЕС. Власне, мета цієї статті не в порівнянні фактів і цифр. Як журналістові з чималим досвідом службових поїздок до Прип’яті, Чорнобиля (і до колишнього військового містечка Чорнобиль-2), а також до самоселів у 30-кілометрову зону АЕС (село Опачичі) та до новозбудованого Славутича, поблизу якого є «цезієва пляма», хотілося б поділитися враженнями від побаченого своїми очима. Але побаченого… на другому боці планети, де наш земляк-журналіст – рідкісний птах.
Японія і Україна: місцями атомних катастроф. Частина І

Журналісти в місті-привиді Футаба


І заразом поміркуймо над унікальною громадською ініціативою, названою «Японський проєкт». Оця назва, проста, як ієрогліфічний ключ, стає доволі «складною», коли спробуєш пошукати бодай побіжну згадку про Японський проєкт в урядових документах чи в аналітичних записках вітчизняних державних установ.

Біля джерел Японського проєкту


Проєкт задумано 2012 року, коли Україну вдруге відвідав з делегацією громадський діяч Джунічі Ковака, очільник Японського фонду майбутніх поколінь. Перший візит був у лютому, згодом він побував у селах Полісся на початку літа й восени і звернув увагу на проблеми тамтешніх жителів – це, зокрема, хронічні болі в ногах, спричинені внутрішнім опроміненням через вживання забруднених радіонуклідами харчів. Тоді ж гості з Країни Вранішнього Сонця дали старт важливій соціальній справі. Невеликий за мірками Японії фонд узявся фінансувати дослідження динаміки зміни самопочуття людей залежно від споживання ними чистих від радіації продуктів. Спостереження проводили в тісній взаємодії з українськими науковцями й експертами з профільних державних інститутів і закладів освіти.

Україна має вагомі здобутки в сільгоспрадіології, радіаційному моніторингу довкілля, радіаційній медицині, визначенні доз опромінення, включно з дозами опромінення щитоподібної залози, й готова ділитися досвідом та спільно розвивати наукові дослідження. І саме тієї весни 2012-го дві країни, в яких сталися в різний час найбільші аварії на ядерних установках, уперше в світовій практиці заклали правові основи співпраці у сфері поліпшення післяаварійного реагування на надзвичайні ситуації на АЕС. Укладена міжурядова угода має на меті об’єднати науково-технічний потенціал і ресурси, а також використати знання й досвід фахівців та експертів у сфері подолання наслідків аварій. Загалом упродовж 2012 року лише за сприяння Посольства України в Японії 10 делегацій (урядових, неурядових, науково-експертних тощо) відвідали Україну, вивчаючи чорнобильський досвід. І понад 20 українських експертів і консультантів відвідали Японію, зокрема префектуру Фукусіма (дані НІСД – Національного інституту стратегічних досліджень).

Водночас не відчувається уваги урядовців до громадських ініціатив у цій сфері. Чому – здогадатися неважко. Порівняння, може, не дуже доречне, але спадає на думку «крилата фраза» окупантів у загарбаному Росією Криму: «…просто грошей немає... Ви тримайтеся тут, вам усього доброго…». Наведу цитату з аналітичного документа вже згаданого НІСД про стан і перспективи розвитку «українсько-японського співробітництва по лінії Чорнобиль – Фукусіма» 2013 року (тоді експерти працювали здебільшого на особистому ентузіазмі): «Укладена Угода передбачає здійснення співробітництва кожною зі сторін за рахунок власних бюджетних призначень, не передбачаючи жодних інших механізмів підтримки. В ході переговорів при підготовці проєктів документів засідання створеного за Угодою Спільного комітету стало зрозуміло, що японська сторона не бажає брати на себе будь-яких зобов’язань щодо фінансування співробітництва. З українського боку держава не фінансує це співробітництво на експертному рівні, обмежуючись оплатою відряджень до Японії українських посадовців».

За два роки після аварії у Фукусімі аналітики НІСД констатували, що в середовищі українських експертів «спостерігається певна «втома» від постійних зустрічей і переговорів з представниками численних японських делегацій». Якщо не буде продуманої системи ефективної мотивації співпраці по лінії Чорнобиль – Фукусіма, то вона може перетворитися на формальну й утратить свою цінність для японської сторони («а відтак і позиції України у цьому співробітництві, які здобувалися передусім ентузіазмом українських експертів, можуть бути значною мірою втрачені», застерігали фахівці).

Згодом на парламентських слуханнях у березні 2016 року ректор Національного університету біоресурсів і природокористування України (НУБіП) Станіслав Ніколаєнко заявляв, що уряд Японії ще 2014 року виділив понад 4,5 мільйона доларів США на закупівлю спеціального медичного й радіологічного устаткування для України. Проте через непрофесійність чиновників Мінекономіки ці кошти й обладнання вчасно не надійшли до нашої країни, як не отримав їх і НУБіП України...

А тим часом не підупав ентузіазм очільника Японського фонду майбутніх поколінь. Президент цієї неполітичної, непідприємницької організації Джунічі Ковака живе в Сайтамі – в агломерації Токіо. Редагує спеціалізоване видання, що пише про безпеку харчових продуктів і життя, і з 2012-го аж до початку пандемії коронавірусу щорік приїздив з делегаціями до України. Робив це без державної підтримки, хоч і досі мріє про стале джерело фінансування своїх ідей. Здебільшого він залучає для розвитку Японського проєкту грошові пожертви, які збирає фонд; плюс певні кошти дає передплата журналу. Втім, самі візити за участю медиків та інших фахівців, як і доброчинний складник проєкту – окрема тема розповіді.

Ковака-сан запрошував також до Японії українських громадських діячів, науковців, освітян, працівників преси. Там гості виступали у великих залах, розповідали про досвід українців у подоланні небезпек, спричинених вживанням забруднених радіонуклідами продуктів. До цієї теми є суспільний інтерес – отож треба його задовольняти, вважають іноземці. Вони вдаються до активної народної дипломатії, розширюють контакти з однодумцями в різних країнах. З 2019-го після схвальної оцінки внеску й зусиль японців Міжнародну організацію інвалідів і жертв техногенних катастроф «Союз Чорнобиль» перейменовано на «Союз Чорнобиль-Фукусіма».

Яка вона, Фукусіма?


Багатьом, певно, відомі телефільми Дмитра Комарова й Антона Птушкіна про мандри Фукусімою. Прикмета зони навколо аварійної АЕС – краєвиди з буртами чорних пластикових мішків, складених на численних обгороджених майданчиках. У мішках – зібраний заражений ґрунт, який колись, мабуть, дезактивують і використають для господарських потреб.
Японія і Україна: місцями атомних катастроф. Частина І

Навколо аварійної АЕС складено мішки з зараженим ґрунтом


Японський проєкт дав змогу чотирьом українським журналістам у січні 2019-го «висадитися» на берег Тихого океану й походити вулицями безлюдної Футаби (це нині відселене місто, як Прип’ять, але не сплюндроване мародерами – їх у Японії, схоже, і вдень зі свічкою не знайдеш). А супроводжував пресу в поїздці до закритої зони АЕС Кацутака Ідоґава – колишній мер Футаби. Він розповів про особисто пережите й про найгарячіший час катастрофи 2011 року.
Японія і Україна: місцями атомних катастроф. Частина І

Кацутака Ідоґава, колишній мер Футаби


Пан Ідоґава – очевидець землетрусу, цунамі та наслідків радіаційної аварії. Він безпосередній учасник евакуації населення за межі зони лиха. Лейтмотив його заяв такий: керівники на всіх рівнях і жителі територій, прилеглих до атомної станції, виявилися не готовими до надзвичайної ситуації. Немає й довіри до офіційних повідомлень про зафіксовані рівні радіації, а погіршення свого здоров’я він вважає наслідком опромінення. Висновок з того, на що звернув увагу журналістів пан Ідоґава: коли представники ядерної індустрії вас запевняють, що АЕС безпечні, не варто сліпо вірити. Аварія може статися – і тоді знову всі будуть «не готові» до евакуації. Тому про особисту безпеку кожний має дбати сам («навіть власну автівку завжди тримайте заправленою пальним – зможете в разі чого від’їхати якомога далі», радить співрозмовник).

А щодо планів уряду повертати переселенців до покинутих домівок, де рівень радіації, мовляв, уже безпечний, колишній мер сказав колишньому прем’єр-міністрові Японії: «Хай ваша власна сім’я живе там. А я збоку подивлюся й вирішу, чи це безпечно». Страх багатьох людей навіть перед «малими дозами» радіації – реальність. Деякі науковці обґрунтовують безпідставність цих страхів, проте не всі вірять тим вченим: як то кажуть, кицька, сівши раз на гарячу плиту, більше не сяде на гарячу плиту. І на холодну також.

Ще двоє японців у нашій автоподорожі до місця аварії – Марута Харуе й Сахара Цутому – забезпечили виконання програми, яку гостям з України запропонував президент Японського фонду майбутніх поколінь Джунічі Ковака. Крім відвідання прилеглої до АЕС зони, журналістам організували зустріч з переселенцями в місті Коріяма, що в центральній частині префектури Фукусіма. З ними поділилася спогадами про пережите після ядерної аварії президент Всеукраїнського фонду «Журналістська ініціатива» Людмила Мех.
Японія і Україна: місцями атомних катастроф. Частина І

Джунічі Ковака, Людмила Мех (у центрі) та Марута Харуе


А згодом ми ще мали змогу поїхати з паном Ковакою на кілька днів до Хіросіми й Нагасакі, де за сприяння Посольства України в Японії взяли інтерв’ю в мерів обох міст, які під час Другої світової війни зазнали атомних бомбардувань. На цю тему телекомпанія «Альта» з Переяслава на Київщині зробила 40-хвилинний фільм «Японський проєкт. Японія. Місцями ядерних катастроф».

…Пандемія коронавірусу з початку 2020-го скасувала низку заходів, спрямованих на розвиток Японського проєкту – і його найважливішої наукової частини, і суто доброчинної, пов’язаної з соціальною допомогою «чорнобильцям». Однак спілкування партнерів не припиняється – триває в режимі онлайн і поштою. Проєкт має перспективу, про що свідчить, зокрема, й оголошена фондом «Журналістська ініціатива» в лютому 2021-го інформаційна кампанія «Здоров’я майбутніх поколінь». Її підтримали творча спілка журналістів і низка вітчизняних медіа.
Японія і Україна: місцями атомних катастроф. Частина І

Сторінки японського журналу


Для України ж проблема Чорнобиля нікуди не зникла – про неї треба говорити, її треба згадувати.



Сергій Шевченко
Фото автора

Долучайтесь до нас у Facebook

Залишити коментар
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Сентябрь 2021    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930