Авторизація

» » "Справа на 18 млрд": що не так з суддею, який прийняв скандальне рішення

"Справа на 18 млрд": що не так з суддею, який прийняв скандальне рішення

Відповідальність як одяг — зняти її з себе повністю можна, але якось перед людьми не зручно. Цей народний вислів вже давно можна було викарбувати на стінах Вищої ради правосуддя в якості наочного посібника для тих законників, щодо яких застосовують заходи дисциплінарного впливу. Бо на відміну від гордої постаті в мантії, які вони демонструють у залах судових засідань під своїм головуванням, тут вони зазвичай взагалі не люблять фотографуватись, і очі у кожному другому випадку просто опускають додолу.
"Справа на 18 млрд": що не так з суддею, який прийняв скандальне рішення

Щось подібне відбулось і 13 січня 2021 року, коли під час засідання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, у якому взяли участь члени палати Л.Швецова, В.Говоруха, П.Гречківський та член Другої Дисциплінарної палати І.Артеменко, було ухвалено рішення відкрити дисциплінарні справи щодо окремих представників Феміди, серед яких був і, як кажуть, широко відомий у вузьких колах суддя Господарського суду міста Києва Стасюк Сергій Васильович.

Справа в тому, що прізвище судді Стасюка не вперше лунає в коридорах ВРП, і кожного разу законнику вдавалось вислизнути від відповідальності, але рано чи пізно, проте за все доведеться відповідати. Важко прогнозувати, чим наразі завершиться розгляд дисциплінарної скарги щодо Сергія Васильовича – попередженням, доганою чи поданням про звільнення судді з посади. Однак очевидно, що цинічне маніпулювання законом «іменем України» вже більше не буде доступним для героя нашого матеріалу, бо критична маса факапів судді вже давно перетнула червону позначку.

Чесно кажучи, дивлячись на діяльність окремих суддів, мимоволі задумуєшся над тим, що відомий афоризм Джона Актона (1834-1902) «Влада розбещує, абсолютна влада розбещує абсолютно» претендує на універсальну історичну значущість. Від кривавих біснувань римських імператорів Калігули та Нерона до судового свавілля сучасної української Феміди. В усі історичні епохи знаходимо безліч випадків розбещення владою. Проте в наші часи її вплив на окремих людей в мантії можна порівняти хіба з наркотичною залежністю: зміни стають незворотними, параноїдальними та прогресуючими. А винні в усьому, як і завжди, гроші. Часом аж занадто великі гроші, які власне і уособлюють нині ту саму владу.

20 грудня 2020 року Президент Володимир Зеленський запевнив українців, що цього року в Україні розпочнеться втілення глобальної судової реформи. Про це глава держави повідомив в інтерв'ю The New York Times, опублікованому на сайті Офісу президента. За словами Зеленського, суди — "болюче місце" держави. А минулого місяця президент взагалі доручив Кабінету міністрів розробити проєкт судової реформи, яка міститиме очищення українських судів.

Чи актуальне це питання зараз? Так, як ніколи. Перш ніж перейти до суто правових аспектів, нагадаємо, що повернення проблемних кредитів – важливий елемент сталого економічного розвитку. Сама логіка боргу та його повернення – основа економічних відносин, однак, звичайно, що не всі хочуть віддавати те, що колись взяли. Особливо у тих випадках, коли вже й банк, який видавав кредит, ліквідований. Для України неповернені кредити – справжній тягар, адже часто вирішувати проблеми доводиться державі, а фактично сплачують борги платники податків. Утім, у всьому світі цю проблему вирішують приватні компанії та фонди, які займаються придбанням таких активів, а потім через суди отримують заборговане. Результат такої роботи вигідний усім: держава одразу отримує ресурси від продажу проблемних активів, вкладники – свої гроші з ліквідованого банку, а бізнес – цікаві активи. От тільки не зрозуміло, що робити, коли суди в таких відносинах починають грати свою власну партію за власними правилами гри.

Як наприклад, в ситуації, коли 20 жовтня 2020 року Господарський суд Києва визнав недійсними результати електронних торгів з продажу пулу активів Дельта Банку, банків «Надра» і «Фінанси та Кредит» (справа № 910/5251/20, https://reyestr.court.gov.ua/Review/92586397).

Фактаж цієї справи на перший погляд дуже простий: 7 листопада 2019 року Фонд гарантування вкладів (ФГВФО) продав пул активів декількох банків. Фінансова компанія, яка викупила ці борги, почала через суди реалізовувати свої права вимоги за цими боргами. От тільки сума боргів була настільки великою, що у багатьох суддів ставалось легке запаморочення, коли вони ставали до розгляду цих справ. Адже за даними ФГВФО, у проданий пул активів входили права вимоги за кредитними угодами на рекордні для України 18,1 млрд грн. Більшого боргу «не продавав» ніхто й нікому за всі часи незалежності України. Щодо ж проданих зобов’язань, то мова йде у тому числі про заборгованість ПрАТ «Росава» власника банку «Фінанси та Кредит» Костянтина Жеваго, з яким пов’язане ПрАТ «Білоцерківська теплоелектроцентраль», та групи «Яблуневий дар», що так само як «Танк Транс», пов’язане з T.B. Fruit бізнесмена Тараса Барщовського. Ці двоє добродіїв ніколи не перетинались разом у бізнесових оборудках, однак, як бачимо, комусь з них спала на думку гарна ідея об’єднати свої зусилля у суддівських залах.

Повертаючись до згаданого рішення Господарського суду, то в ньому цікавий не лише предмет спору, але і його правове обгрунтування і навіть суддя, що виносив рішення.

Насамперед, зауважимо, що Сергій Стасюк не просто рядовий представник Феміди, але заступник голови Господарського суду м. Києва. Тож, формально має бути взірцем для інших суддів. Але поводиться він не зовсім так, як до цього звикли у цивілізованих країнах. Не зважаючи на той факт, що за даними веб-сайту ВККС, 3 липня 2018 року Стасюк Сергій Васильович підтвердив можливість здійснювати правосуддя у відповідному суді, у активістів завжди були певні питання до його доброчесної поведінки. Відповідно до даних декларації суддя у 2016 році отримав грошовий подарунок у розмірі 670 тис грн, імовірно від батька. У 2015 році також імовірно батько подарував судді 720 тис грн. У 2017 році Сергій Стасюк починає на безоплатній основі користуватися автомобілем Toyota Camry, який належить на праві власності Жук Богдану Євгеновичу. Чи багатьом українцям «щастить» кататись на чужій автівці, питання риторичне. Власне як і те, на які кошти змогла придбати рядова чиновниця ДП «СЕТАМ» Ксенія Кучмасова (дружина судді) автомобіль Mercedes-Benz GLE 350D, вартість якого, залежно від комплектації, стартує від понад 2 млн грн. До речі, вже у 2019 році з невідомих причин суддя вже не вказує про дружину у своїй декларації, хоча офіційно про розлучення ніде не повідомлялось. Тим більше, що ще 23.11.2019 на суддю поліцією було складено протокол про адміністративне правопорушення та постанову про накладення арешту за перевищення швидкості на автомобілі Mercedes-Benz GLE 350D, яким керував законник. В подальшому цю постанову було скасовано.

Виходити «сухим з води» судді вдавалось і в інших, більш серйозних ситуаціях. Зокрема, 11 лютого 2019 року Вища рада правосуддя винесла рішення «Про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності суддів господарського суду міста Києва Стасюка С.В., Турчина С.О.». По факту, на думку ТОВ «Пфайзер Україна», судді Господарського суду м. Києва грубо порушили закон (http://www.vru.gov.ua/act/15209), оскільки зробили все, аби забезпечити примусове виконання рішення, яке взагалі було прийняти іншою суддею і було оскаржене в апеляційному порядку, тобто не набрало законної сили. А в результати, суддів «виправдали», бо повідомлення про направлення апеляційної скарги після реєстрації канцелярією суду було передано до сектору судді Андреїшиної І.О. (власне тієї, яка і прийняла спірне рішення по суті) та «на час видачі розпорядження і наказу від 30 грудня 2016 року не містилось у матеріалах справи». Іншими словами, суддя Стасюк втрутився у справу іншої судді свого ж суду, але не поніс жодної відповідальності, «бо був не в курсі»…

Чи єдиний це приклад «дивної» поведінки судді Стасюка? Зовсім ні. Так, ЗМІ писали й про інші цікаві рішення законника.

Зокрема, декілька років тому ГО «Верховенство права» намагалась привернути увагу відповідних органів до незаконних на їх думку дій судді Господарського суду міста Києва Стасюка Сергія, який розглянув справу з грубим порушенням правил про юрисдикцію розгляду справ, безпідставно прийнявши до свого провадження позов про оскарження рішення Антимонопольного комітету України з питань державних закупівель, та прийняв рішення. Чи можна було в господарському суді визнати недійсним рішення постійно діючої адміністративної колегії Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері державних закупівель № 1413-р/пк-ск від 18.08.2015 року? Більшість правників нададуть негативну відповідь на це запитання, адже відповідно до ч.3 ст.19 КАСУ адміністративні справи з приводу оскарження рішень АМКУ з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері державних закупівель, вирішуються адміністративним судом. А відповідно до статті 62 ГПКУ суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви, якщо заява не підлягає розгляду в господарських судах України. Проте суддя Стасюк вирішив інакше, і, як і раніше, не поніс за це жодної відповідальності.

Звернули увагу журналісти й на неоднозначне рішення судді вже на початку 2020 року на користь структури Костянтина Жеваго. Ця справа була прикметна тим, що завдяки двом ухвалам судді Стасюка приватний виконавець встиг списати з рахунків державного "Укртрансгазу" чверть мільярда гривень. В апеляції ці ухвали були скасовані, тепер держкомпанія судиться, аби повернути їх назад, як безпідставно отримані.

Але вочевидь, можна припустити, що саме після цієї зустрічі адвокати опального олігарха дуже захотіли знову «слухатись» у такого «гарного» судді, але вже по згаданій вище справі №910/5251/20.

Відразу зазначимо, що ініціатором позову в справі №910/5251/20 виступало виключно ПрАТ «Білоцерківська теплоелектроцентраль», яке є кредитором АТ «Банк Фінанси та Кредит» (Жеваго). А ТОВ «Танк Транс» (Барщовський) хоч і приймало участь у справі як третя особа із самостійними вимогами, але вимог на свою користь не заявляло – фактично просто скопіювало вимоги ініціатору позову. Це перший дзвіночок щодо того, що щось не так у цій справі. Адже самостійність вимог третьої особи полягає в тому, що вона вважає, ніби в матеріальних правовідносинах із відповідачем перебуває саме вона і саме її право порушено відповідачем. У Постанові ВС від 20.02.2018, справа №911/107/16 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/72293725) так говориться з цього приводу: «Третя особа із самостійними вимогами заперечує вимогу позивача і переслідує мету вирішити спір не на користь позивача, а на свою користь. Тому третя особа із самостійними вимогами процесуально протиставляє себе не лише відповідачу, а й позивачу. На відміну від цього вимоги співпозивачів спрямовані на той самий предмет спору, але не суперечать одна одній, і взаємно не виключають одна одну». В нашому ж випадку, компанія Барщовського приєдналась до компанії Жеваго як третя особа з самостійними вимогами, але по суті вони виступали саме співпозивачами.

Для чого так було зроблено? Підстава перша: гуртом і батька (тобто Фонд та кредиторів) легше бити. Підстава друга: вдвох тиснути (домовлятись?!) з суддею легше. Це суто припущення, але воно має під собою певні підстави.

Тим більше, що в цьому випадку взагалі можна говорити про відсутність у третьої особи права на оскарження електронних торгів з реалізації пулу активів АТ «Дельта Банк», оскільки зміна особи кредитора не впливає на обсяг зобов’язання боржника. Та й взагалі відповідно до ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Йдемо далі. Головний сенс позовних вимог був мотивований тим, що процедура підготовки до реалізації активів банків-банкротів начебто була проведена Фондом з порушенням вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, затвердженого Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.03.2016 №388 та Рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20.07.2017 № 3117 «Про реалізацію активів (майна) банків, що ліквідуються, шляхом проведення відкритих торгів (аукціонів) із використанням електронної торгової системи для проведення електронного аукціону, який складається з автоматичного покрокового зниження початкової (стартової) ціни лота, етапів подання закритих цінових пропозицій та цінової пропозиції».

Та навіть якщо відкинути все вище сказане, пересічних громадян може зацікавити, а чому ж суддя Стасюк, беручись вирішити долю боргів на астрономічну суму у 18 млрд грн, навіть не намагався з’ясувати, яке саме право намагається захистити позивач та його «спільник по нещастю» - третя особа ТОВ «Танк Транс»? В чому полягає порушення їх прав оспорюваним договором та взагалі, яким чином оспорюваний договір впливає на можливість позачергового погашення кредиторських вимог позивача та на його обов`язки як боржника за кредитними договорами? Адже навіть суддям-початківцям добре відомо, що задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту (Постанова ВС від 23.10.2019, справа №922/3537/17, https://reyestr.court.gov.ua/Review/85614599). А якщо в Господарському суді м. Києва цього правила не дотримуються, то, може, й справді, не так вже й неправий Президент Зеленський, зазначаючи, що «суди роблять боляче державі»? Бо ж виходить, що достатньо оспорити в суді процедуру, за якою продані борги і їх вже можна не повертати взагалі. Питання в принципі риторичне, але тим не менш.

Окремі доводи, які були покладені в основу судового рішення, теж не витримують жодної критики.

Наприклад, зазначається, що «пул було сформовано не ефективно»: до частини пулу по ПАТ «Фінанси та Кредит» були включені договори застави, які забезпечують вимоги по кредитним договорам, що не увійшли до пулу. І дійсно, законом закріплені принципи, за якими мають формуватися пули, але ці вимоги не є імперативними – отже Фонд мав дискреційні повноваження в цій частині, та й взагалі питання привабливості лоту є доволі оціночним.
Сумнівним видається вказівка й на те, що продаж активів ПАТ «Фінанси та кредит» (16 договорів, які увійшли в пул) відбувався без їх оцінки, оскільки була використана оцінка всіх активів банку (845 договорів). В якості спростування можна зазначити, що, по-перше, завищена ціна аж ніяк не може порушувати права позивачів, а по-друге, в будь-якому випадку оціночна вартість є орієнтовною, реальну вартість визначає ринковий попит, який має свій прояв під час торгів. Щодо того, що Фонд формував ціну, виходячи із останньої вартості активів під час їх продажу (до формування пулу), що на думку суду не відповідало вимогам закону і мало визначатись на рівні заборгованості за кредитними договорами, то знову ж таки, принцип, за яким Фонд визначає початкову вартість є дискреційним і законом банально не передбачено вимоги щодо зазначення такої інформації про лот як розмір заборгованості, актуальний на момент продажу. До речі, про те що «норми пункту 12 розділу VIІ Положення 388 визначають не обов'язковість, а лише можливість встановлення Фондом початкової ціни активів (майна) на рівні, зокрема, заборгованості за кредитними договорами, тобто відповідні повноваження Фонду в такому випадку є дискреційними, а обрання як критерію початкової ціни оціночної вартості майнових прав за Кредитним договором не суперечила наведеним законодавчим приписам», було встановлено ще у справі ВС від 11.09.18 №910/21040/17.

Чому на всі ці нюанси не звернув увагу суддя Стасюк, не відомо.

Та не лише хибним застосуванням норм матеріального права відзначився суддя. ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» в особі адвоката Тимовського В.С. саме тому і подали дисциплінарну скаргу, про яку зазначалось на початку статті, бо в діях судді Стасюка С. В. під час розгляду ним справи № 910/5251/20 були, окрім іншого, виявлені і грубі порушення норм чинного процесуального законодавства. Вказана дисциплінарна скарга була обґрунтована порушенням суддею пп. а,б, г п. 1 ч.1 ст. 106 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів» (істотні порушення суддею норм процесуального законодавства, порушення засад рівності та змагальності сторін, свободи надання доказів, не зазначення в судовому рішенні мотивів прийняття рішення). Так, наприклад, суддею Стасюком С.В. 10.06.2020 було прийнято ухвалу про забезпечення позову шляхом заборони ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» розпоряджатися належними йому майновими правами, тим самим грубо порушивши ст. 41 Конституції України, без з’ясування всіх обставин справи та не надання доказам по справі належної оцінки. Відповідна ухвала скасована судом апеляційної інстанції 22.07.2020.

В подальшому, суддя Стасюк С.В. ухвалою від 22.07.2020 залишив без розгляду зустрічний позов, поданий ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста», з аргументацією про те, нібито товариство умисно затягує розгляд справи, а відтак - зловживає своїми процесуальними правами. На відповідну ухвалу суду ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» теж подало апеляційну скаргу. У відповідності до норм процесуального законодавства, оскарження відповідного типу ухвал тягне за собою зупинення провадження по справі до перегляду такої ухвали. Однак, не виконавши вимоги процесуального законодавства, навіть після заявлених клопотань сторін про необхідність зупинення провадження по справі, суддя Стасюк С.В. продовжував розгляд справи, а й навіть 20.10.2020 взагалі ухвалив рішення про задоволення позову ПрАТ «БЦ ТЕЦ». І вже не важливо, що в подальшому Постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2020 було скасовано цю саму ухвалу Господарського суду м. Києва від 22.07.2020 про залишення зустрічного позову без розгляду, та повернуто справу до першої інстанції для продовження її розгляду. Адже все одно вийшло так, що, порушуючи норми чинного законодавства, суддя Стасюк С.В. створив умови, за яких судове рішення, що набрало законної сили, виявилося не спроможним до виконання…

Чи проблема це окремої фінансової компанії? Аж ніяк, бо і держава повинна буде повернути з бюджету більше 800 млн грн, що їх сплатив переможець скасованих торгів, і олігархи в черговий раз уникнуть відповідальності, та й вкладники як завжди нічого не отримають.

З цього приводу ми не можемо не зацитувати один уривок зі звернення Всеукраїнського руху споживачів фінансових послуг до голови Північного апеляційного господарського суду (куди в апеляційному порядку наразі оскаржена справа № 910/5251/20). В своєму зверненні вкладники банків наголошують на такому: «По тотальній більшості неплатоспроможних банків спостерігається недостатність майна для виконання зобов’язань перед кредиторами – фізичними особами. Єдиною можливістю для вкладників відновити свої порушені конституційні права залишається відстоювання своїх інтересів в судових та правоохоронних органах України. Наголошуємо на тому, що в Державі склалася стала судова практика щодо передчасності позовів кредиторів неплатоспроможних банків про відшкодування завданої шкоди пов’язаними з банками особами (у т.ч. власниками істотної участі). Вкладникам відмовляють у задоволенні позовів. Подібна позиція обумовлюється тим, що Фондом здійснюється ліквідація банків, на балансі котрих наявні активі. Таким чином, до моменту повного продажу активів банку неможливо визначити різницю між ліквідаційною масою банку та вимогами до банку, а відтоді і завдану шкоду. Отже залишення в силі рішення у справі №910/5251/20 може призвести до відтермінування на невизначений строк можливості відновлення конституційних прав вкладниками та кредиторами АТ «Дельта Банк», ПАТ «КБ «НАДРА», АТ «Банк «Фінанси та Кредит». Стає питання чи, насправді, такі «поважні» судді як пан Стасюк С.В. мають право носити мантію судді та отримувати державне забезпечення у вигляді заробітної платні, премій, допомоги, тощо, джерелом чого є податки, в тому числі і постраждалих вкладників...».

Ми не будемо розмірковувати про те, чи справді суддя має право носити мантію у цій ситуації, але очевидно, що Феміда в особі судді Стасюка була занадто «сліпа» у певних моментах, і з цим, вочевидь, ще розбиратимуться відповідні органи.

А от чим завершиться вся ця «історія на 18 млрд грн», дізнаємось зовсім скоро, адже незабаром буде винесено рішення в апеляції. Проте зрозуміло одне: за таких судових рішень, коли в стінах Храму Феміди люди в мантіях під свій настрій безвідповідально ламають будь-які усталені правила – навіть на рівні держави, то жодна інвестиційна няня не виведе Україну з кризи.

Іван Правдін

Долучайтесь до нас у Facebook

Залишити коментар
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Март 2021    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031