Авторизація

» » Хто він, страчений нацистами бургомістр Кременчука: зрадник чи праведник

Хто він, страчений нацистами бургомістр Кременчука: зрадник чи праведник

Наприкінці жовтня – на початку листопада 1941 року німецька окупаційна влада арештувала і після короткого слідства розстріляла першого очільника міської управи Кременчука (бургомістра).
Хто він, страчений нацистами бургомістр Кременчука: зрадник чи праведник

Відтоді минуло майже 80 років, але й до цього часу між істориками і краєзнавцями точиться дискусія, ким же він був насправді – безпринципним колаборантом і жадібним скнарою чи праведником і патріотом-націоналістом, а також чим він так непробачно прогрішив перед нацистами всього лише за місяць керівництва поневоленим містом? Позаяк тривалий час це питання не було об’єктом спеціального дослідження, невідомими залишаються не тільки сторінки біографії страченого бургомістра, а й навіть його справжнє ім’я та прізвище – в радянських архівних документах міський голова фігурує як Верховський, в німецьких як Сениця й Сениця-Верховський.

Між тим, аналіз зібраної джерельної бази дозволяє методом історичної ретроспективи відтворити трагічні події осені 1941 року й знайти причинно-наслідковий зв'язок між вчинками бургомістра і його стратою, з’ясувати, були вони усвідомленими чи емоційно-ситуативними. А знайдені нещодавно архівні документи у поєднанні з матеріалами часопису Кременчуцької міської управи періоду німецької окупації «Дніпрова хвиля», переконливо доводять, що нацисти розстріляли бургомістра Кременчука за свідому організаційну діяльність з видачі «великій кількості» євреїв фіктивних документів про зміну національності задля «уникнення німецького контролю» й спасіння їх у такий спосіб від жахів Голокосту.
***

Отже, 9 серпня 1941 року війська 17-ї армії Вермахту окупували Крюків – правобережжя міста. Над лівобережною частиною Кременчука зловісний німецький прапор з нацистською свастикою замайорів рівно через місяць - 9 вересня 1941 року. Для утвердження окупаційного режиму нацисти утворили там військові адміністрації (комендатури), а їм у поміч організували допоміжні органи влади - міські управи (бургомістрати). Бургомістром Крюкова був призначений лікар за фахом Д.П. Пугач (виноска 1), а Кременчука - Верховський (виноска 2).

Відразу ж була введена комендантська година, за будь-яку спробу перешкодити утвердженню окупантами «нового німецького порядку» передбачалось суворе покарання – непомірні штрафи, ув’язнення в концтабір, тюрма й навіть розстріл.

І все ж, серед місцевих жителів знайшлись відчайдухи, які наважились чинити опір німецьким загарбникам – у середині вересня 1941 року невідомі сміливці тричі пошкодили кабель, яким користувались німецькі військові. У відповідь, командування 17 армії Вермахту запросило «заплічних справ майстрів» - карателів зондеркоманди 4b айнзацгрупи «С» прибути в Кременчук і провести показові репресії проти євреїв з метою залякування всього місцевого населення. (виноска 3)

Цей спеціальний підрозділ був один з трьох «ескадронів смерті» («А», «В» і «С»), створених керівництвом нацистської Німеччини спеціально для поневолення окупованих територій Радянського Союзу. Кожна з айнзацгруп налічувала від 800 до 1000 службовців гестапо (таємна державна поліція), кримінальної поліції, Служби безпеки (СД), поліції порядку і військ СС. Зазвичай, особовий склад вказаних військово-розвідувальних підрозділів участі у бойових діях не брав, його бійці були вишколені для проведення репресивних заходів з «остаточного вирішення єврейського питання», винищення циган й інших «расово-неповноцінних народностей», організації масових вбивств військовополонених комуністів і комісарів, проведення операцій проти партизанів і підпільників тощо. Айнзацгрупи знаходились у спільному підпорядкуванні СС (воєнізовані формування нацистської партії Німеччини НСДАП) і РСХА (Головне управління імперської безпеки). Вони поділялись на зондеркоманди (Sonderkommando), які діяли безпосередньо на лінії фронту і айнзайкоманди (Einsatzkommando), призначені для проведення каральних акцій в глибокому тилу.

Частина карателів прибула з Крюкова в Кременчук вже 19 вересня 1941 року:
«Передова команда 4b, яка до цього часу перебувала в Крюкові, тим часом перемістилась в Кременчук. Робота в місті Кременчуці, який сильно постраждав від воєнних дій, була розпочата негайно. Сама команда прибуде після того, як буде готовий міст через річку, який зараз будується». (виноска 4)

Хто він, страчений нацистами бургомістр Кременчука: зрадник чи праведник

В «Уточненому обвинувальному висновку» від 25 липня 1947 року по справі проти айнзацгруп, яка розглядалась в рамках Нюрнбергського процесу над нацистськими злочинцями, частково розкривається зміст цієї роботи:
«… протягом періоду з 13 вересня по 26 вересня 1941 року на околицях Кременчука (у тому числі в Крюкові – примітка автора), зондеркоманда 4b убила 125 євреїв і 105 політичних працівників». (виноска 5)


Але це був лише початок Голокосту в Кременчуці. Колишній радянський партизан, бригадний генерал Армії оборони ЦАХАЛ Іцхак Арад (Рудницький), більш відомий як історик, директор Музею Катастрофи й Героїзму «Яд ва-Шем» (1972-1993) у своїй фундаментальній праці «Катастрофа евреев на оккупированных территориях Советского Союза (1941-1945)» стверджує, що відряджені в Кременчук карателі зондеркоманди 4b протягом шести днів вересня 1941 року знищили 1600 євреїв. (виноска 6)

Шокований жорстоким розстрілом городян, бургомістр Кременчука, котрий до цього часу слухняно виконував вказівки окупаційної влади, остаточно втратив ілюзії щодо справжньої мети реєстрації містян єврейської національності й розміщення їх у створеному гетто. Спокутуючи вину за те, що дозволив нацистам втягнути себе у підготовку Голокосту в Кременчуці, донедавна покірний міський голова прийняв ризиковане й доленосне рішення: скористатися своїм службовим становищем для організації опору окупантам.

Про те, яким чином йому вдалося це зробити, свідчать два німецькі трофейні «Донесення про події на території СРСР», які командування айнзацгруп регулярно направляло в Берлін. Так, у донесенні №156 від 16 січня 1942 року сказано:
«Під час перевірки підозрілих елементів був заарештований і розстріляний бургомістр Кременчука СЕНИЦЯ-ВЕРХОВСЬКИЙ...
Своїм розпорядженням від 28.09.1941 року він свідомо саботував поводження з євреями тим, що велів хрестити велике число євреїв, щоб таким чином відвести їх від німецького контролю» (виноска 7)
.

Донесення №177 від 4 березня 1942 року більш повно розкриває причини переслідування бургомістра Кременчука:
«Співпраця з українською владою та міліцією загалом задовільна. Той факт, що до відповідальних осіб не завжди ставляться з необхідною обережністю та контролем, свідчить арешт міського голови Кременчука СЕНИЦІ (Senitza) за саботування наданих йому наказів. У результаті допитів службовцями айнзацгрупи було встановлено, що він користувався фальшивими персональними даними й ставав на перепоні вирішення єврейської проблеми: він доручив Протоієрею РОМАНСЬКОМУ хрестити євреїв, на яких він сам указував, та давати їм християнські або російські імена. У результаті негайного арешту вдалося запобігти уникнення німецького контролю за великою кількістю євреїв. СЕНИЦЯ був страчений. У зв’язку з цим був усунутий з посади і керівник кадрового бюро сімейного реєстру Кременчука…» (виноска 8).


Коментуючи цитовані архівні документи, дослідники історії православної церкви цілком обґрунтовано підкреслюють важливу роль у спасінні євреїв протоієрея Романського (старшого священика міста – примітка автора). Він дійсно заслуговує на шанобливе ставлення до себе, позаяк самовіддані вчинки кременчуцького протоієрея, найімовірніше, змусили німецьку владу активно протидіяти винайденій формі спасіння євреїв. Адже арешт бургомістра Кременчука по часу співпадає із заходами окупантів з посилення контролю за реєстрацією євреїв:
«Нацистські органи в Україні намагалися рішуче припиняти спроби окремих священнослужителів спасати євреїв шляхом видачі їм свідоцтв про хрещення. 29 жовтня 1941 року окупаційна влада розіслала циркуляр, яким зобов’язала священників відмовляти євреям у хрещенні». (виноска 9)


Утім, кваліфікуючи дії протоієрея Романського з точки зору юриспруденції, слід визнати, що в налагодженій очільником Кременчука схемі фіктивного документування євреїв, священику відводилась роль пособника. Адже він виконував вказівку бургомістра щодо присвоювання вихрещеним євреям християнських імен. Повноважень же видавати їм світські метричні документи протоієрей не мав, таким правом були наділені виключно відділи ЗАГС (запису актів громадянського стану – примітка автора) міської управи.

Позаяк після арешту бургомістра нацисти усунули з посади й «керівника кадрового бюро сімейного реєстру Кременчука» (так окупанти назвали відділ ЗАГС – примітка автора), можна впевнено стверджувати, що таке рішення було спричинене виконанням ним вказівки міського голови від 28 вересня 1941 року щодо порядку видачі вихрещеним євреям фіктивних свідоцтв про народження й аусвайсів (тимчасові посвідчення особи, чинні на окупованій території – примітка автора). На це прямо вказував наступний бургомістр Кременчука Д.С.Дмитренко, котрий був призначений на цю посаду 3 листопада 1941 року, тобто, невдовзі після арешту попередника. 25 листопада 1941 року він видав розпорядження по міській управі від №7 (цитується мовою оригіналу – примітка автора) про посилення контролю за діяльністю бюро ЗАГС:
«Трапляються випадки, що окремі громадяни самовільно роблять виправлення в документах, пашпортах, тимчасових посвідченнях, метриках, а саме: рік народження, національність та інше, а тому наказую:
Зав.ЗАГСом при виявленні таких випадків на винних накладати штраф до 100 карбованців та притягати до відповідальності.
Неправильне накладання штрафу можна оскаржити в 3-денний термін до Головної Управи». (виноска 10)


Пояснюючи в лютому 1944 року мету підписання цього наказу, Д.С.Дмитренко свідчив, що він був спрямований на припинення фіктивного документування євреїв Кременчука:
«… він був виданий задля унеможливлення укриття національності, позаяк національність в період окупації мала значення. Як відомо, німці фізично знищували єврейську національність». (виноска 11)


Отже, наведені факти переконують, що роль організатора схеми «запобігання німецького контролю» за євреями Кременчука належала страченому бургомістру. Він не тільки «свідомо саботував надані йому накази з вирішення єврейської проблеми», але й шляхом видачі 28 вересня 1941 року спеціального розпорядження залучив до її налагодження протоієрея Романського, а також свого безпосереднього підлеглого – керівника бюро ЗАГС міської управи.

Оцінюючи цей розпорядчий документ Кременчуцької міської управи, відомий американський історіограф Голокосту Рауль Гільберт у дослідженні «Знищення євреїв Європи» кваліфікував «інцидент з Сеницею-Верховським єдиним випадком у своєму роді». За його оцінками, у звітах айнзацгруп за весь період війни інших актів окупаційної влади на захист євреїв не зустрічається. (виноска 12)
***

Наразі неможливо точно встановити, скільком євреям завдяки бургомістру Кременчука вдалося «уникнути німецького контролю». Водночас, шляхом співставлення декількох статистичних показників можна вирахувати їх хоча б приблизну кількість.

Так, станом на 1939 рік у Кременчуці проживало 19 880 євреїв, що складало 22,2% всього населення міста.(виноска 13) З початком війни значне число радянських громадян єврейської національності було призване в армію або пішло на фронт добровольцями. Близько 2/3 євреїв міста вдалося евакуюватись вглиб СРСР. Тож немає підстав ставити під сумнів підрахунки сучасних дослідників, які вважають, що на початок окупації в місті залишилось близько 7 тисяч євреїв. (виноска 14) Як уже було сказано, 1600 з них протягом 6 днів вересня 1941 року були розстріляні карателями зондеркоманди 4b айнзацгрупи «С».

Таким чином, у місті мало б залишитись близько 5000 євреїв.

Приблизно таку ж цифру в 3500 євреїв і близько 100 змішаних сімей наводять вищевказаний ізраїльський історик Іцхак Арад (виноска 15) і автори статті «Кременчук» в «Електронній єврейській енциклопедії». (виноска 16)

Слід зазначити, що реєстрацію євреїв (складання поіменних списків – примітка автора), які були зобов’язані носити на рукаві зірку Давида, нацисти запровадили відразу ж після окупації міста. Вочевидь, вона проходила одночасно з переписом населення Кременчука, розпочатого у вересні 1941 року відділом статистики бургомістрату. Його результати були оприлюднені (наводяться мовою оригіналу – примітка автора) в газеті міської управи Кременчука «Дніпрова хвиля» від 31 жовтня 1941 року:
«Перепис населення
Статистишний відділ в основному закінчив перепис населення міста. За даними перепису населення м. Кременчука становить на сьогодні 31 573 чол.
За національністю дані перепису такі: українців – 28 524 чол. (90,5%), росіян – 1 654 чол. (5,1%), жидів – 1 100 чол. (3,4%), та інших національностей – 293 чол. (1%).
Матеріали перепису опрацьовуються з метою встановлення кількості людей за віком, фахом, освітою тощо». (виноска 17)


Звичайно, якійсь частині кременчуцьких євреїв на той час вдавалося переховуватись від окупантів у знайомих місцевих мешканців. Комусь із них пощастило уникнути обліку, вислизнувши з Кременчука в сільську місцевість, де контроль за євреями був не таким щільним. Але, навіть з урахуванням вказаних причин і розстрілу 1600 містян у вересні 1941 року, число 1100 євреїв, які станом на 31 жовтня 1941 року нібито проживали в Кременчуці, виглядає заниженим. Тож цілком виправдано вважати, що до цієї кількості не увійшли від 1000 до 2000 євреїв, яким за сприянням керівника міської управи вдалося «уникнути німецького контролю».

Фальсифіковані міською управою результати перепису населення Кременчука не задовольнили окупантів. Після арешту норовливого бургомістра й заміни керівника ЗАГС вони змусили нового очільника міста Д.С.Дмитренка провести повторний перепис населення, попередивши про відповідальність за надання правдивої інформації:
«Доводиться до відома всього населення міста Кременчука, що 12 листопада ц.р. розпочнеться перепис населення міста і його околиць.
Перепис буде проводитись по місцю мешкання населення. Прохання до всіх мешканців поставитись уважно до перепису та відомості давати правдиво. За неправдиву подачу відомостей буде покарано...». (виноска 18)


Результати повторного перепису були оприлюднені через пів року (наводиться мовою оригіналу – примітка автора):
«Кількість населення міста Кременчука на 6 червня 1942 року становить 31815 чоловік, з них чоловіків 12700, жінок 19118.
По національності населення розподіляється так: українців 29337, росіян 1818, німців 100 та інших 563 чоловіка». (виноска 19)


Як бачимо, станом на червень 1942 року, єврейське населення повністю зникло з демографічної карти міста Кременчука.
***

Складно знайти точну відповідь на питання, що спонукало бургомістр міста доручати протоієрею Романському «хрестити євреїв, на яких сам указував», а завідувачу ЗАГС видавати їм фіктивні світські документи. Найімовірніше, мотиви його дій щодо спасіння співвітчизників ґрунтувались на загальнолюдських цінностях, а вибірковий підхід він застосував з урахуванням рекомендацій лідерів єврейської громади міста. Як це повсюдно практикувалось в Україні, до обліку єврейського населення Кременчука залучались члени створеного окупантами «юденрату» (з німецької Judenrat - «єврейська рада»). Так називалися адміністративні органи єврейського самоврядування, які були змушені співпрацювати з міською окупаційною владою. До їх складу входили впливові й авторитетні євреї захоплених міст, лікарі, вчителі, інженери, навіть рабини. Архівних документів і спогадів старожилів Кременчука про діяльність «юденрату» не знайдено. Водночас, про його існування в книзі «Дикий полин» згадує радянський письменник, публіцист і драматург Цезар Соломонович Солодарь (1909 – 1992). Відтак, виправдано зробити припущення, що саме члени міського «юденрату» підказували бургомістру, кому варто насамперед оформити фіктивні документи.

Існує ще один, вибудуваний на чутках, міф про те, що перший бургомістр Кременчука був розстріляний нацистами як «шмальцовник» (так в окупованій Польщі називали колаборантів, які шантажували євреїв, вимагаючи від них кошти за мовчання чи переховування – примітка автора). Його авторство належить чиновникам Кременчуцької міської управи та іншим колаборантам, які після звільнення міста були притягнуті до кримінальної відповідальності.

Зокрема, такий собі В.Г.Некрасов, допитаний 2 березня 1944 року по справі за звинуваченням бургомістра Кременчука Д.С.Дмитренка, свідчив:
«З перших днів вступу німецьких окупаційних військ в Кременчук бургомістром був Верховський, який приблизно в листопаді місяці 1941 року був знятий з роботи бургомістра, арештований і розстріляний за те, що привласнював цінності, арештовані в порядку конфіскації, вилучені у громадян радянського партійного активу і єврейського населення, підданого репресіям німецької влади» (виноска 20).


Але у цитованих «Звітах» айнзацгруп про наявність у бургомістра Кременчука корисливих мотивів жодного слова не сказано. Якби той ризикував життям з метою отримання матеріальної вигоди, нацистські пропагандисти обов’язково скористалися б цією інформацією задля компрометації його перед співвітчизниками. А так, відомості про причини страти першого бургомістра Кременчука навпаки були засекречені й зберігались у «таємній імперській справі» начальника Поліції безпеки та СД. Вочевидь, окупанти побоювались, що впроваджена головою Кременчуцької міської управи форма опору «остаточному вирішенню єврейського питання» могла стати прикладом для наслідування іншими колаборантами, котрі вже встигли розчаруватись у «новому німецькому порядку».

І нарешті. Бургомістр міста, як виконавець, міг залучатись окупантами до організації технічної інвентаризації звільненого від євреїв житлового фонду, обліку конфіскованих у них коштовних речей і дорогоцінностей. Адже, переселяючи кременчуцьких євреїв в гетто, нацисти переслідували мету звільнити прийнятне для офіцерів Вермахту житло. Під суворим контролем представників нацистських спецслужб, вилучені цінності з німецькою педантичністю обраховувались і направлялось на потреби воюючої армії, а відтак, будь-які зловживання з боку бургомістра чи співробітників міської управи виключались.
Тож не дивно, що окрім голослівних свідчень В.Г.Некрасова, інших підтверджень «шмальцовництва» страченого нацистами бургомістра Кременчука в Службі архівного забезпечення (САЗ) Управління СБ України в Полтавській області не знайдено.
***

Сумнів викликає також версія, що його мотиви опору Голокосту в Кременчуці, нібито, були обумовлені членством бургомістра в організації українських націоналістів (ОУН). 2011 року її висловив колишній заступник голови міської організації Народного Руху України, член Товариства української мови імені Т.Шевченка, кандидат технічних наук М.Ф.Твердохліб. Досліджуючи «Діяльність націоналістичного підпілля в Кременчуці в роки німецької окупації. 1941–1943 рр.», він висловив гіпотезу, що: «Бургомістр Кременчука Синиця-Вершовський, член націоналістичного підпілля, пожертвував своїм життям заради спасіння євреїв, про що повідомляється в німецькому Оперативному рапорті «Про події в СРСР № 177» (виноска 21). Однак у тексті «Звіту» айнзацгруп №177 від 06 березня 1942 року, який, вибірково цитує М.Ф.Твердохліб, про причетність Сениці (а не Синиці-Вершовського – примітка автора) до націоналістичного підпілля жодного слова не сказано.

Більш того, якби бургомістр Кременчука й насправді був членом націоналістичного підпілля, його мав би згадати у своїх повоєнних мемуарах відомий діяч українського національно-визвольного руху Є.П. Стахів. У складі «похідної групи ОУН на Наддніпрянщині» з 25 вересня до середини жовтня 1941 року, тобто саме в той час, коли окупанти формували допоміжні органи місцевої влади, він перебував у Кременчуці. Є.П.Стахів поіменно називає учасників місцевої «невеличкої групи ОУН», яка об’єдналась навколо редактора газети «Дніпрова хвиля» Михайла Щепанського (виноска 22). Утім, він жодним словом не обмовився про бургомістра, хоча б, як про симпатика ОУН. І це попри те, що названа газета була друкованим органом міської управи, а її редактор М.Щепанський, також невдовзі розстріляний нацистами як український націоналіст, мусив обов’язково знати політичні переконання свого безпосереднього начальника – бургомістра Кременчука.
***

Як бачимо, в німецьких трофейних документах перший бургомістр Кременчука проходить як «Сениця-Верховський» і «Сениця». У дослідженнях вітчизняних та закордонних істориків його ще називають «Синиця», «Вершовський» чи «Синиця-Вершовський». Історик з Нідерландів Карел Біркгоф, щоправда, без посилань на джерела інформації, взагалі стверджує, що це дві різні особи:
«Наприкінці року нацисти … заарештували Верховського. Його заступник Сениця дозволив священникові на прізвище Романський далі здійснювати хрещення, за що влада стратила його на початку 1942 року». (виноска 23)


Тож при з’ясуванні, яке насправді прізвище носив розстріляний нацистами бургомістр міста Кременчука, слід віддавати перевагу архівним документам, складеним свого часу його співвітчизниками, а не німецькими окупантами чи закордонними дослідниками.

Насамперед, мова йде про матеріали САЗ УСБУ в Полтавській області (виноска 24) і Полтавського обласного державного архіву (ПОДА) (виноска 25). Окрім цитованих документів архівної кримінальної справи, в ПОДА зберігся «Список закладів, підприємств, організацій та їх керівників, які існували в період німецької окупації в 1941-1943 роках», де керівником Кременчуцької міської управи значиться «Верховський, розстріляний німцями».
Хто він, страчений нацистами бургомістр Кременчука: зрадник чи праведник

Крім цього, це прізвище в Кременчуці є досить поширеним. Так, серед уродженців Кременчука були відомі військові діячі - Лев Якович Верховський (1805 – 1893), генерал-лейтенант, учасник трьох воєн і Давид Наумович Верховський (1899 – 1954) – генерал-майор, учасник Громадянської і Великої Вітчизняної воєн, радянський військовий лікар. По базі даних за 1912 рік «Жители Кременчуга и Кременчугского уезда» (виноска 26) проходять почесні громадяни міста Іван Георгійович і Петро Михайлович Верховські, а також особи з єврейськими іменами - Іцко Абрамович, Лейба Абрамович і Нохім Гершкович Верховські. На цій підставі не слід виключати, що страчений бургомістр Кременчука Верховський мав єврейське коріння, можливо, був членом змішаної родини.

Приховуючи цей факт від німецьких окупантів, він міг представитися особою на прізвище Сениця. Утім, це лише версія. З яких причин у німецьких документах він перетворився на «Сеницю-Верховського», а потім на «Сеницю», якими були його ім’я, професія, ще треба з’ясовувати.

У цьому контексті слід підкреслити, що викладена в статті «Голокост у Кременчуці» (виноска 27) інформація про те, що перед війною Верховський, нібито, працював директором однієї з шкіл міста, не знаходить свого документального підтвердження. Насправді, в англомовному виданні «Енциклопедія таборів і гетто» (виноска 28), на яке посилаються її автори, про роботу Верховського директором школи не йдеться. Напевно, вони сплутали його з Дмитренком, котрий перед війною дійсно вчителював, у жовтні 1941 року був призначений окупантами завідувачем відділом народної освіти міської управи, а після арешту Верховського став бургомістром Кременчука.
***

Хоча історія й не терпить умовного способу, очевидно, що за законами військового часу після звільнення Кременчука Верховський був приречений повторити шлях тисяч інших колаборантів - лава підсудних, швидкий і суворий вирок радянського правосуддя й забуття, як зрадника Батьківщини. Як ніхто в місті добрим словом не згадує його наступника на посаді бургомістра Кременчука (листопад 1941 - лютий 1942) Д.С.Дмитренка, засудженого у жовтні 1944 року військовим трибуналом військ НКВС по Полтавській області до 20 років таборів. Показово, що 1992 року, вже за часів Незалежної України його кримінальну справу переглядав Полтавський обласний суд і визнав Д.С.Дмитренка засудженим обґрунтовано, який не підлягає реабілітації (виноска 29). Така ж доля спіткала й бургомістра Крюкова Д.П.Пугача, суд над яким 22 червня 1944 року висвітлювала газета «Робітник Кременчуччини» №32. (виноска 30)

Верховський же, прийнявши мученицьку смерть від рук нацистів, сповна спокутував свою провину, а тому мешканці Кременчука зберегли пам'ять про жертовність страченого бургомістра. Його прізвище, щоправда, як Сениці-Верховського, викарбовано на відкритому 2017 року в Кременчуці пам’ятному знаку «Праведникам світу», яким увічнено подвижницьку діяльність 40 городян, котрі 1941-1943 року спасали євреїв від Голокосту.
Хто він, страчений нацистами бургомістр Кременчука: зрадник чи праведник

Автор висловлює вдячність за допомогу в підготовці нарису уродженцю Кременчука, громадянину Держави Ізраїль, мешканцю міста Рішон-ле-Ціон Борису Шепетовському.

Олександр Христенко,
журналіст, член Національної Спілки краєзнавців України

Перелік використаних джерел


1. САЗ УСБУ в Полтавській області, Ф.11, спр. 1222, т.2, арк.2-3.
2. САЗ УСБУ в Полтавській області, спр. 6440, арк.17, 49.
3. Круглов А.И. Хроника Холокоста в Украине. – Запорожье:Премьер, 2004. С. 37.
4. Сборник документов и материалов об уничтожении нацистами евреев Украины в 1941—1944 годах. / Сост. А. Круглов. — К.: Ин-т иудаики, 2002. — с. 74).
5. http://doc20vek.ru/node/4274
6. Arad Yitzhak. The holocaust in the Soviet Union. University of Nebraska Press, Lincoln and Yad Vashe, Jerusalem, P.40.
7. Сборник документов и материалов об уничтожении нацистами евреев Украины в 1941—1944 годах. / Сост. А. Круглов. — К.: Ин-т иудаики, 2002. — с. 110).
8. Der Chef der Sicherheitspolizei und des SD, Berlin, den 6. Maerz 1942, Ereignismeldung UdSSR Nr. 177, 3, Bundesarchiv, Koblenz R58/ 221.
9. Шкаровский М. Отношение русской православной церкви к Холокосту в годы Второй мировой войны. Холокост на территории СССР. Материалы XIX международной ежегодной конференции по иудаике. Т. 1– Москва 2012, С. 79.
10. «Дніпрова хвиля» №10 за 30 листопада 1941 року (https://libraria.ua/numbers/329/301/)
11. САЗ УСБУ в Полтавській області, кримінальна справа 6440, арк.35.
12. Hilberg Raul. Destruction of the European Jews. Holmes & Meier Publishers, V. 1, New York, 1985, Р.308.
13. Shmuel Spector and Geoffrey Wigoder, eds., The Encyclopedia of Jewish Life before and during the Holocaust (Jerusalem: Yad Vashem; New York: New York University Press, 2001) Volume II, p. 676.
14. Бородіна Т. Стратегії поведінки місцевого населення Полтавщини під час Голокосту (1941—1943) / Голокост і сучасність. Студії в Україні і світі. № 1(15). — К., 2017. — с. 48,
15. Арад И. Катастрофа евреев на окупированных территориях Советского Союза (1941—1945). — Д.: Центр «Ткума», Д: ЧП «Лира ЛТД»; М.: Ценрт «Холокост», 2007. — с. 255.
16. https://eleven.co.il/diaspora/communities/12233/
17. «Дніпрова хвиля» №2 від 31 жовтня 1941 року (https://libraria.ua/numbers/329?StartDate=1941-10-31)
18. «Дніпрова хвиля» №4 від 09 листопада 1941 року (https://libraria.ua/numbers/329/308/)
19. «Дніпрова хвиля» № 25 від 10 червня 1942 року (https://libraria.ua/numbers/329/12200/)
20. САЗ УСБУ в Полтавській області, спр. 6440, арк.49.
21. http://www.spas.net.ua/index.php/library/article/301.
22. Стахів Євген, Крізь тюрми, підпілля й кордони. – К: «Рада», 1995, арк.94.
23. Беркгоф Карел. Жнива розпачу. Життя і смерть в Україні під нацистською владою / Український науковий інститут Гарвардського університету; Інститут Критики. — К.: Вид-во Часопис «Критика», 2011. — с. 94
24. САЗ УСБУ в Полтавській області, спр. №6440, арк.17,49.
25. ПОДА, ф. р.-1876, оп. 20, спр. 69, арк. 272-273
26. http://kremenchug.su/index.php
27. https://uk.wikipedia.org/wiki/Голокост_у_Кременчуці
28. Kremenchug // Encyclopedia of Camps and Ghettos, 1933—1945: Volumes 1-2. –Bloomington-Indianapolis, 2011. — V. 2. — P. 1596.
29. САЗ УСБУ в Полтавській області, спр. 6440, арк.115-117.
30. https://issuu.com/vestnikua/docs/vestnik_2014_25.

Долучайтесь до нас у Facebook

Залишити коментар
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Сентябрь 2020    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930