Авторизація

» » Церковні інтриги: чи стане Собор-2016 політичним майданчиком для Кремля?

Церковні інтриги: чи стане Собор-2016 політичним майданчиком для Кремля?

Церковні інтриги: чи стане Собор-2016 політичним майданчиком для Кремля?В одному зі своїх інтерв'ю глава Української православної церкви Київського патріархату Філарет зауважив, що Всеправославний собор, запланований на 16-26 червня 2016 року, ніяких проривів і кардинальних рішень у життя світового православного співтовариства не внесе.

Така позиція пояснювалася тим, що на порядку денному немає жодного важливого питання, яке могло б серйозно похитнути чинні канонічні правила й відкрити двері в це співтовариство новим, створеним у двадцятому столітті церквам. І дійсно, те ж питання автокефалії, яке таке актуальне для України, перенесене на «потім». На думку московського патріарха Кирила, цю проблему можна обговорити на наступному соборі, років через п'ять-сім. Отже, якщо в червні керівники помісних церков, які збираються зустрітися на о. Криті, вирішать незабаром повторити зустріч, то щонайменше сім років відносного затишку на лінії Москва-Константинополь у Кирила буде. Адже навряд чи Всесвітній патріарх Варфоломій відмовиться проводити другий Всеправославний собор і ввійти в історію як людина, яка двічі зібрала православний світ на свій вищий форум, який не проводився, до речі, цілих тисячу років. У такому випадку глава РПЦ виграє в тактиці й може зосередитися на інших напрямках діяльності. І один із них — Україна, яка займає настільки велике значення в політиці й церковній і світській владі в Росії.

Звичайно, на українському полі чимало «церковних» гравців, кожен із яких переслідує свою мету. Православна країна, територія якої дорівнює Франції, безсумнівно, викликає зацікавленість багатьох. Але лише дві церкви можуть відкрито (РПЦ) і не дуже відкрито, але все-таки (це, зрозуміло, Константинополь) говорити про свої домагання на «канонічні українські території». До Собору Константинополь, боячись його зриву, зберігав повний нейтралітет. І це настільки влаштовує Московську патріархію, що вона готова погоджуватися хоч на кілька соборів, аби тільки Всесвітній патріарх не втручався в міжнародну церковну політику. Але навряд чи Варфоломій не розуміє, у яку пастку його хочуть тим самим затягти, зв'язавши по руках і ногам. Тому не виключено, що після Собору він може почати спробу скористатися пропозицією, зроблену йому українським Президентом, і посприяти створенню єдиної православної церкви в Україні. Але ось як Варфоломій буде діяти, якщо захоче похитнути статус-кво?

Церковні інтриги: чи стане Собор-2016 політичним майданчиком для Кремля?Чомусь прийнято вважати Всесвітнього патріарха беззастережним союзником України, і, згідно з устояною думкою, що б він не робив, усе це йде нам на користь. Боюся, це не завжди так. Наприклад, що буде, якщо українське православ'я все-таки об'єднається в єдину церкву, яка буде визнана (а чому б і ні?) помісною й займе своє гідне місце у світовій православній родині? Які наслідки для Фанара можуть бути? Дуже різні, причому позитивних чимало. Але є й ложка дьогтю. Чи стануть українські православні церкви США й Канади, які входять зараз у юрисдикцію Константинополя, продовжувати там залишатися? Адже українці діаспори мріють про свою помісну церкву точно так само, як вони мріяли колись про незалежність своєї батьківщини. Немає сумнівів, що після оголошення такого історичного рішення, як автокефальна церква в Україні, вихід діаспорних церков з-під влади Фанара відбудеться практично негайно. А формальності закінчать потім. І ось тепер питання: а чи треба Варфоломієві втрачати дві церкви, який і так не занадто багатьма володіє? Тому питання про автокефалію – це, насамперед, турбота й справа самих українських віруючих.

А що стосується Московського патріарха, то в нього зараз теж непрості часи. Суворий закон, що за все потрібно розплачуватися, діє скрізь, і церква — не виняток. У нашому випадку йдеться про дві, безсумнівно, успішні, з політичної точки зору, акції Кирила цього року: предсоборні збори в Шамбезі й, звичайно, зустріч із Папою Римським у Гавані, про яку не стомлюються говорити експерти й писати ЗМІ. Уже, напевно, розвіялися останні сумніви, що ця зустріч, підготовка до якої велася, за словами самого патріарха, «у глибокій таємності», була результатом роботи не тільки однієї Московської патріархії, але й інших російських структур, для яких таємність є неодмінною умовою діяльності. Але логіка успіху має єдине правило: куй залізо, допоки гаряче. Саме тому Всеправославний собор потрібно розглядати як майданчик, із якого Кирило знову, як у Шамбезі, може обрушитися з обвинуваченнями на адресу «бандитів-націоналістів», які господарюють в Україні за «підтримки влади». І, швидше за все, так і буде, адже Московському патріархові потрібно відволікти увагу православних фундаменталістів, яких, виявляється, чимало в багатьох країнах. Згадаємо, як усього через кілька тижнів після історичної зустрічі Кирила й Франциска раптом почали масово проводитися різні конференції, збори, диспути «небайдужої православної громадськості» у Росії, Молдові, Греції, Чорногорії й інших країнах, де засуджувався сам факт контакту глави РПЦ із «головним католиком». У результаті цих протестів з'явився навіть цілий рух з назвою «Вірні», який виник у Москві на хвилі антикатолицьких і антизахідних збурювань.

Україна теж не залишилася осторонь.

Трохи більше двох місяців тому, 31 березня, у готельному комплексі «Ізмайлово» (Москва) відбулися збори ортодоксально налаштованих російських активістів за участі представників деяких монастирів. На зборах був присутній і керівник Спілки православних братств України Валентин Лук’яник (особа досить відома в цьому середовищі) і його київські однодумці.
Цей малоприємний для Московської патріархії момент посилився й ще однією обставиною: несподівано для всіх із звинуваченнями на адресу Кирила обрушився один із найближчих до глави Української православної церкви (МП) митрополита Онуфрія єпископ Лонгин (Жар) з рідної Онуфрієві Чернівецької області. Незабаром Лонгина підтримав керівник Кам'янець-Подільської єпархії митрополит Феодор (Гаюн). Звичайно, у цьому випадку Онуфрій, згідно із церковною субординацією, мав би приструнити бунтівників, навіть покарати їх, обравши для цього будь-який запобіжний захід. Але в обох випадках Онуфрій промовчав, що можна розцінити або як небажання карати відданих особисто йому архієреїв, або як вияв нелояльності до свого прямого начальства. І це для Москви теж тривожний дзвінок, адже не такий і надійний тил у Москви в особі УПЦ МП, як того хотілося б.

Імовірно, саме тому добір українських делегатів на Всеправославний собор проводився так ретельно. Отже, у найближчі дні з Києва вилетить група наступних архієреїв: митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел, митрополит Тернопільський і Кременецький Сергій, митрополит Луганський і Алчевський Митрофан (він же голова Відділу зовнішніх церковних зв'язків), митрополит Бориспільський і Броварський Антоній (він же керуючий справами УПЦ МП), і, звичайно, сам Онуфрій, який і очолить делегацію.

Для тих, хто знає розстановку сил в УПЦ МП, цей склад «посланників» говорить багато про що. Навряд чи в Кирила цього разу буде привід сумніватися в надійності своїх підлеглих. Москва вміє робити висновки.

Віктор Стоян
, спеціально для "Вектор ньюз"

Долучайтесь до нас у Facebook, читайте наш канал у Telegram та отримуйте новини прямо у ваш смартфон

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Залишити коментар
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Квітень 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30