Авторизація

» » COVID-19 — життя чи гаманець?

COVID-19 — життя чи гаманець?

Уже другий місяць Україна активно бореться з пандемією коронавірусу. Втім, серед моїх знайомих дедалі частіше можна почути, що не стільки бореться, скільки таку боротьбу імітує. Адже якщо найсильніші країни світу вливають у свої економіки сотні мільярдів доларів, бо головним завданням бачать збереження певного рівня економіки й попередження соціально-економічного колапсу всієї системи, то в Україні спостерігаються лише спорадичні спроби «щось» порегулювати, не керуючись ані системним підходом, ані логікою.
COVID-19 — життя чи гаманець?

Більше того, рівень допомоги бізнесу й громадянам в Україні не те що не можна порівнювати з європейським, але навіть говорити про наявність бодай якоїсь допомоги не доводиться. Споживати немає за що, навіть великі підприємства неабияк потерпають, а середні й малі давно потрапили в глухий кут. Рівень безробіття стрімко збільшується, і з кожним днем проблема стає дедалі катастрофічнішою, адже офіційна статистика не враховує тіньовий ринок, який теж упав. І навіть там, де населення спочатку слухняно розійшлося по хатам, а магазини й офіси позачинялися, дедалі гучніше лунає невдоволення, адже до злиднів уже зовсім недалеко.

Доволі цікавою здається пропозиція мера Мукачево Андрія Балоги. По суті, першим в Україні він запропонував уряду поступово відмовлятися від тотальної заборони на економічну активність бізнесу й переходити на ризик-орієнтовану модель карантину, за прикладом деяких країн Європи й Азії, і впроваджувати обмеження в роботі економічних суб'єктів не тотально по всій країні, а точково, відповідно до виявлення спалахів хвороби.

Наприклад, якщо в місті (селі, районі, області) невелика кількість хворих і протягом певного часу немає нових випадків зараження, то можна повернутися до звичайного життя за умови дотримання бізнесом певних правил:
1. Збереження фізичної відстані між відвідувачами (покупцями) і контроль їх кількості з розрахунку на квадратний метр площі.
2. Проведення дезінфекції приміщень і поверхонь не рідше одного разу на дві години.
3. Носіння персоналом/продавцями й відвідувачами засобів індивідуального захисту.
4. Обмеження годин роботи, щоб уникнути скупчення людей.

«Якщо уряд цього не зробить, то тотальний карантин, який сьогодні продовжений у країні, може добити середній і малий бізнес, у тому числі й у нашому місті. А це реальні люди, більшість із яких живе «з коліс», тим, що заробили за день. Вони не можуть сидіти другий місяць вдома, бо не мають за що годувати свої родини», — говорить мер Мукачево.

Андрій Балога сподівається, що в Києві почують цю позицію — почнуть ухвалювати індивідуальні рішення для конкретних населених пунктів, районів, областей і дозволять працювати всім, хто може забезпечити дотримання протиепідемічних заходів і готовий почати роботу.

Фактично, у Мукачево дійшли до очікуваного висновку: економічний шок від жорсткого карантину неминучий. А якщо так, то чи не краще пильніше придивитися до боротьби з епідемією у Швеції?

По-перше, зараз девіз шведського бізнесу «Не скасовуйте, а змінюйте форму». І жодне підприємство не закрите. Але там, де можливо, впроваджені й дистанційні форми роботи, і перепрофілювання виробництва.

По-друге, там реально видно й підтримку держави, і логіку в її діях. Наприклад, оголошений пакет підтримки: держава бере на себе оплату всіх лікарняних (раніше перший день лікарняного був неоплачуваним, а потім два тижні оплачувалися компанією), сплата податків перенесена на кінець року. А якщо співробітник одержує 90% від попередньої оплати, а працює 40% робочого дня, то компанії одержують дотації на оплату половини заробітної плати. Тобто карантину немає, а з вірусом борються не гірше ніж в інших країнах! А все тому, що 50% ВВП Швеції залежить від експорту, і зупинка економіки в буквальному сенсі летальна. І заходи ці можна вважати дуже ефективними — активна фаза епідемії в країні зафіксована на початку березня, але й дотепер кількість щоденних нових випадків захворювання не перевищила декількох сотень.

Чи є життя після карантину
Найоптимістичніші оцінки вказують на падіння ВВП у діапазоні від 6 до 15%. Це якщо йдеться про країни ЄС. Але більшість українців не матиме коштів уже за місяць, або й за два-три тижні.

Ці опитування практично повторюють дані ООН: в Україні бідними є понад 60% населення, а також існує ганебна для цивілізованого світу бідність серед працюючих. Кожен п'ятий працюючий бідний! І в сучасних умовах ситуація зміниться тільки в гіршу сторону.

На думку експертів, зокрема Катерини Одарченко, сьогодні конче потрібно здійснити наступні кроки:
- впровадити чіткі інструкції і якісні законодавчі ініціативи щодо карантину, адже майже всі документи є рамковими,
- чесно й чітко розповісти бізнесу про стан економіки,
- надати відстрочку платникам ПДВ через коронавірус, щоб пом'якшити удар,
- надати податкові пільги для інвестицій, для підтримки малого й середнього бізнесу,
- створити й реалізувати програму підтримки експортерів,
- реалізувати комплексну програму стимулювання імпортозаміщення, локалізації виробництва імпортованої продукції,
- надати план по виходу з кризи (не презентацію, а чіткі податкові умови, пріоритети і т.д.).

Але ж цього всього й дотепер немає! І це тоді, коли в сусідній Чехії карантин уже просто скасували рішенням суду, бо колапс країни все-таки страшніший, аніж ефемерна загроза вірусу.

Чому ефемерна? Про це трохи нижче. Але поки лише відзначу, що, на думку експерта по економіці Роберта Бойєра, із кризи є тільки один розумний вихід. У статті в Le Monde він пише: «Державі настав час координувати економічні процеси, щоб у ситуації кризи в охороні здоров'я бути у всеозброєнні — діяти швидко й ефективно. Метафору «війна із кризою» потрібно сприймати буквально й пам'ятати, що національний бюджет, макроекономічні моделі й плани розвитку економіки, які дозволили свого часу модернізувати країну, заглиблюються корінням в зусилля повоєнних років і у відбудовний період. Коли в хід ішли експропріація й контроль над кредитами й цінами, інтереси суспільства ставилися вище за інтереси індивідууму. І було б наївно вважати, що вихід із кризи запропонує ринок».

Якщо так думає заможна Франція, то чому цими ж принципами не керується бідна Україна? Питання, як кажуть, риторичне…

І найбільш прикро, що Україна увесь час пасе задніх. Буквально минулого тижня мене приголомшило повідомлення в Irish Times, де написали, що для подолання наслідків пандемії світ може потребувати нової фінансової системи: «Якщо серйозність ситуації дійсно змусить політиків піти на компроміси, ми могли б прийти до створення супернової резервної валюти, яка могла б ґрунтуватися на валютному кошику з юаню, євро й долара. У цій новій віртуальній валюті (назвемо її, наприклад, «глобо» або «мундо») можна було б рахувати борги й активи по всьому світу. Тим самим можна було б підштовхнути попит і пропозицію, а в готівковій формі ця нова валюта могла б випускатися оновленим Міжнародним валютним фондом (МВФ). Фондом, який більше не контролювався б винятково західними країнами».

А в уряді Шмигаля про це хоч знають? Чи все ще намагаються щось там виторгувати у МВФ, якого незабаром може й не бути?

Світ буде іншим. Яким?
Що ж ми бачимо в результаті короткострокових ефектів пандемії?

Крах сектору послуг по всьому світу і його вимушена оптимізація. Крах глобального ринку, завершальним акордом якого стала пандемія, остаточно позбавляє сектор послуг джерел розвитку й навіть стабільного існування. Звичайно, на стагнацію цього сектору вплинула й інтернет-торгівля, але головне джерело важкого становища — падіння сукупної доданої вартості країн Заходу.

Другий економічний ефект — початок банкрутств витратних інтернет-проектів, однією з перших ластівок яких стало банкрутство компанії Oneweb, яскравого гравця в новій комерційній космічній індустрії.

Третій ефект — зниження експортно-імпортних зв'язків світової торгівлі. Приблизно півтора роки тому провідні економісти Європи почали відзначати зниження ролі світової торгівлі у створенні глобального ВВП. Переживши відтік міжнародних капіталів і економічні кризи, країни третього світу почали формувати внутрішні ринки, переорієнтовуючись на внутрішні потреби.

Зараз, коли Захід миттєво зубожів приблизно на 10-15% свого ВВП, процес згортання світової торгівлі набуває справді епічних розмірів. Для всіх країн це буде ударом. Для України, на жаль, навіть смертельним.

Виходом із ситуації міг би стати реальний розвиток реального сектору економіки, у тому числі й АПК. Тільки продавати за кордон треба не кукурудзу й пшеницю, а вже готовий продукт.

Якщо ці сектори просто впадуть і не будуть заміщені іншими, з більш високою й зростаючою доданою вартістю, то світ зіштовхнеться із серйозною соціальною кризою. Влада опиниться в руках вузької групи при зростаючій нерівності й зростаючому соціальному напруженні. Можливо, досвід України стане для таких еліт гарним уроком, адже, по суті, уся наша тридцятирічна історія — це історія формування суспільства, де еліта живе за рахунок приватизації раніше створених (у СРСР) капіталів і рентних доходів з них, де ігнорується внутрішній ринок, де відсутня промисловість і росте бідність.

Якщо еліти відмовляться від перерозподілу, то основні зусилля будуть зосереджені на розвитку реального сектору й фундаментальної й технічної науки. А досвід пандемії підштовхуватиме до цього. Чого не вистачає країнам, які зіштовхнулися з лихом? Медичного обладнання, елементарних засобів захисту, швидкої реакції науки, науково обґрунтованого якісного санітарно-епідеміологічного контролю, а зовсім не інтернет-супроводу.

Вітряні млини вірусу
Немає сумнівів: тут і сьогодні ми спостерігаємо руйнацію старого світу, кордонів особистих прав і припустимого для держави.

В Україні (і не тільки) дивує контраст між масштабом контролю над населенням і прогалинами на інших фронтах боротьби з коронавірусом. Дотепер багато служб працюють без засобів захисту — навіть у Києві є дефіцит масок і засобів гігієни. Велика проблема з тестуванням населення. Проблема з лікарями й із доступом до медичної допомоги: багато пишуть, що часто медична допомога просто не надається, що лікуватися радять самотужки. Тобто держава вигадала цифровий контроль і визначила штрафи в 17 000 грн замість посилення заходів профілактики, лікування й порятунку життів. Це обурює людей.

А тепер подумаємо, а з чим же ми все-таки боремося?

Кількість виявлених випадків захворювання вірусом COVID-19 в усьому світі перевищила мільйон. Це число здасться величезним, якщо не думати, що населення Землі з початку поточного року збільшилося на двадцять мільйонів осіб.

Уже понад три тижні по всій Європі вживаються безпрецедентні заходи. П’ятсотмільйонний ЄС закритий на в'їзд і виїзд. На вулицях міст майже немає людей і машин. Людей реєструють камери із системою розпізнавання облич і номерів автомобілів, траєкторії переміщень теж легко відслідковуються. Але найголовніше, що ніде, навіть у волелюбній Європі, такий контроль не викликав скільки-небудь помітної відсічі. Люди легко віддали себе під владу Великого брата.

Чому? Що їх так налякало?
Жорстка реакція влади приховує неповне розуміння, що ж це таке, отой новий коронавірус. Всесвітня організація охорони здоров'я послідовно підвищувала оцінку летальності, яка тепер становить п'ять відсотків.

Сьогодні всі переймаються ситуацією, яка склалася в Італії. Добре, давайте подивимося. За даними Європейського центру по контролю над захворюваннями (ECDC), за 2015 рік у Нідерландах від лікарняної пневмонії померло 206 людей. А в Італії за той же рік – 11 600! І всі чомусь забули про колапс іспанських госпіталів під час минулої й позаминулої епідемій грипу. Тобто вірус не є чимось винятковим навіть на тлі звичайної статистики минулих років.

Якби не було китайського сезону реаліті-шоу боротьби з вірусом, то все, напевно, розвивалося б за щорічним стандартним сценарієм епідемії сезонного грипу, яка щорічно забирає сотні тисяч життів навіть у країнах із кращою організацією медичної допомоги. У Німеччині, наприклад, іноземного пацієнта ніколи не госпіталізують і не проведуть жодної інвазивної маніпуляції, поки не перевірять його мазок на MRSA – мультирезистентний стафілокок, і тільки в невідкладному випадку помістять у спеціальний блок і оперуватимуть у спецопераційній, не чекаючи на результати посіву. В інших країнах померлих було б традиційно більше. Через 2-4 тижні пік епідемії почав би спадати, більшість населення одержала б груповий, або, як його називають у Німеччині, «стадний» імунітет, і всі були б вільні аж до застуд наступного сезону.

Але цього разу все пішло інакше… І перед керівником кожної країни і його медичними радниками постав вибір: спробувати імітувати утопічний китайський сценарій у себе в країні чи заспокоїти вкрай перелякане населення й довіритись колективній думці фахівців вітчизняної охорони здоров'я.

Перший шлях – безпрограшний: закрити країну з усіма економічними наслідками. Але якщо вийде показати спад кривої епідемії, то ти – герой, рятівник націй, а якщо ні – то ти зробив усе можливе.

Другий шлях – зберегти нормальне життя й економіку країни, забезпечити громадянам свободу й стадний імунітет. Але кожна смерть від вірусу буде на твоїй совісті, і кожен дідусь із метастазами в легенях, із діабетом і з п'ятьома стентами в серці, у якого перед смертю знайдуть в аналізах COVID-19, буде інкримінований саме тобі.

Вгадаєте, що вибрали керівники переважної більшості країн? Правильно! Шлях карантину. Десь – боячись всенародної паніки, десь – не довіряючи своїй системі охорони здоров'я, десь - намагаючись сподобатись електорату, а десь – послухавшись неправильного експерта.

А далі ми всі будемо чекати наслідків.

Дослідження вчених з Університету штату Вірджинія показало, що ріст безробіття на 1% веде до росту самогубств на 1,3%. Масова домашня ізоляція вже підняла проблеми росту домашнього насильства й психологічних труднощів, які згодом, разом із зростанням безробіття, цілком здатні привести до росту смертності вже не від COVID-19.

Більше того, після пандемії ми одержимо економічну кризу, ріст безробіття, посилення нерівності, претензії до ефективності влади. Усе це на тлі ерозії демократичних інститутів. Можна припустити, що в кризовому сценарії це загрожує суспільним невдоволенням і масовими протестами. Виходить, при будь-якому сценарії — жорсткому чи м'якому — економічна депресія неминуча, але збереження більшого числа живих людей здатне зменшити глибину провалу. Важливі лише дві речі: після зняття карантину необхідно мати чіткий план відродження економіки, а до зняття необхідно моніторити й моделювати ситуацію (як це вже роблять у країнах ЄС), щоб не затримати карантин довше ніж потрібно.

Інакше економічні лиха переважать усе.

Сергій Козлов,
головний редактор «Вектор ньюз»



Долучайтесь до нас у Facebook

Залишити коментар
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Май 2020    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031