27 січня Інститут культурної спадщини в МІА «Вектор ньюз» провів прес-конференцію «Законопроект про знищення культурної спадщини: чого насправді домагається Мінкульт?»
Міністерство культури проводить громадське обговорення підготовленого ним проекту Закону «Про охорону і збереження нерухомої культурної спадщини». Відповідність законопроекту сучасним світовим принципам і стандартам охорони та збереження пам’яток історії та архітектури, діючим Конституції та законодавству та доцільність пропонованих у тексті норм говорили представники Українського товариства охорони пам’яток історії і культури, ІКОМОС, Інституту культурної спадщини, археологи, архітектори, юристи, інші фахівці у сфері охорони культурної спадщини.
Олена Сердюк, кандидат історичних наук, голова Київської міської організації Українського товариства охорони пам’яток історії і культури, віце-президент Українського національного комітету Міжнародної ради з питань пам'яток і визначних місць (ІКОМОС):«Це – закон для забудовників»
Пані Сердюк від імені громадських організацій, які вона представляє, висловила занепокоєння станом, у якому перебуває нині культурна спадщини України. За її словами, у державі руйнується «
і без того хитка система державного управління в сфері культури». Зокрема, йдеться про ліквідацію Державної служби охорони культурної спадщини, відповідних регіональних управлінь, доведення до банкрутства базових інститутів Укрпроектреставрації та Західпроектреставрації, перепрофілювання і фактично знищення низки наукових інституцій. «
За відсутності державної політики охорони культурної спадщини, 130 тисяч об’єктів культурної спадщини України лишаються у зоні ризику, – заявила Олена Сердюк. –
Норми діючого закону «Про охорону культурної спадщини» не виконуються».
Нагадаємо читачам: коли торік Мінкульт оголосив про початок розробки законопроекту, то оприлюднив концепцію, за якою новий закон мав будуватися на принципах децентралізації управління, дерегуляції діяльності відповідних інституцій у сфері охорони культурної спадщини, прозорості адміністрування, запровадження норм прямої дії, а також посилення відповідальності за пошкодження та руйнацію пам’яток. Проте, як неодноразово зазначали в ході прес-конференції експерти – як науковці, так і юристи, – ці принципи так і не були реалізовані.
Натомість законопроект відкриває широкі можливості для корупції. Лише один, але дуже яскравий приклад: управління сферою культурної спадщини покладається на два уповноважені органи, функції яких нечітко виписані, ще й частково дублюються. Це може призвести до прийняття двох протилежних рішень щодо того самого питання чи його безкінечного «відфутболювання» до іншої інстанції.
Очевидно, текст не був ретельно опрацьований – як концептуально, так і з юридичного погляду. Так, автори «загубили» тимчасово окуповані території України та Київ, «які регулюються окремими законами». Як зазначали, власне, всі доповідачі, численні положення документа нелогічні, ігнорують міжнародні норми у сфері охорони культурної спадщини, а то й суперечать їм, діючому законодавству, Конституції, а також іншим положенням цього ж законопроекту. Наявні протиріччя у визначенні понять, вводяться нові терміни (замість усталених), яким не даються визначення, залишається невідомим, кому виконувати певні функції.
Зокрема багатообіцяючою для охочих звести висотку на місці старовинного будинку видається «тарифна сітка» штрафів за порушення. Вона «
може призвести до заохочення знищення пам'яток, – зазначає пані Сердюк. –
За умисне доведення пам'ятки до стану руйнації – штраф у розмірі лише 50 мінімальних заробітних плат… а за проведення неконкретизованих «незаконних робіт» – 900 мінімальних зарплат». Виходить, дешевше будівлю «довести до руйнації», аніж без дозволу відремонтувати дах? «
Законопроект є фактично кроком назад у справі збереження пам’яток культурної спадщини… Це – закон для забудовників», – зазначила експерт.
Віктор Вечерський, кандидат архітектури, член бюро Українського національного комітету ІКОМОС:«Суть цього законопроекту в тому, що будь-який чиновник у будь-який момент може ухвалити будь-яке рішення щодо будь-якого об’єкта культурної спадщини»
Найбільшу тривогу у Віктора Вечерського викликає прописана в проекті система обліку культурних пам’яток. «
Будь-який об'єкт нерухомості рішенням будь-якого чиновника, навіть без облікової документації й без колективної експертної оцінки, може бути визнано пам'яткою чи об'єктом культурної спадщини (а може бути визнано не пам'яткою – одноосібним рішенням), – каже він. –
Це створює безмежне поле для чиновницького свавілля і корупційних зловживань, особливо з огляду на те, що в законопроекті спрощено процедуру виключення пам'ятки з Державного реєстру, а також відсутня норма про заборону зміни пам'яток». Натомість заохочується «реставраційна реконструкція» пам’яток, тобто підміна оригіналу копією, що «
відкриває величезні можливості для зловживань, зокрема для фальсифікації».
Законопроект містить можливість «роздержавлення» археологічних пам'яток, що суперечить загальносвітовій практиці. Від цього виграють так звані «чорні археологи», стверджує експерт, та скупники археологічних артефактів.
Крім того, пропонується атестацію фахівців «
покласти не на органи охорони культурної спадщини (що було б, принаймні, логічно), а на органи виконавчої влади з питань містобудування і архітектури, тобто на тих, хто за своєю природою мало зацікавлений у збереженні пам'яток».
Людмила Томілович, кандидат історичних наук, заступник генерального директора ПОГ «Інституту культурної спадщини» ВРОКСУ:«Прийняття такого закону… тягне за собою хаос у всій пам’яткоохоронній сфері»
Як, серед іншого, зазначила пані Томілович, «
вражає відмова від автентичності як неві’ємної ознаки пам’ятки. Це засада міжнародної пам’яткоохоронної практики, закріплена у нині діючому законодавстві України. Неможливо підмінити об’єкт копією… і внести до Державного реєстру», бо це є фальсифікацією. Врешті-решт, Україна взяла на себе міжнародні зобов’язання, підписавшись під Віденським меморандумом і Ризькою хартією».
У протиріччя з вітчизняним законодавством ввійшли також положення про наукове, кадрове та інформаційне забезпечення діяльності зі збереження нерухомої культурної спадщини. А це, зазначила фахівець, може внести хаос як у сферу управління, так і в методичні підходи та практику в пам’яткоохоронній сфері.
За загальним висновком експертів, законопроект «є кроком назад порівняно з чинним законом «Про охорону культурної спадщини» і навіть законом УРСР «Про охорону та використання пам’ятників історії та культури» 1978 року».
Деяким проектам найкраще під сукном
«
Наразі це документ, який не має ознак законодавчої ініціативи, і ми мусимо ставитися до нього як до ПРОЕКТУ, – зазначив у ході обговорення
Владислав Максимов, кандидат юридичних наук, директор директор
Інституту культурної спадщини. –
Але тривожить сам факт, що таке «юридичне одоробло» виникає і пропонується органом державної влади до громадського обговорення... Я абсолютно згоден з тим, що цей документ не має права на існування».
Відтак, експерти – учасники обговорення запропонували відмовитися від ідеї написати закон «з нуля». Більш логічним шляхом бачиться внесення необхідних змін до чинного Закону України «Про охорону культурної спадщини», зокрема в частині охорони об'єктів всесвітньої спадщини.
До участі в заході були запрошені й представники органів державної влади і місцевого самоврядування. На жаль, ніхто з них не скористався нагодою взяти участь в обговорення законопроекту. Отож відповідей на закиди експертів – опонентів законопроекту ЗМІ не отримали.
Залишається сподіватися, що автори та прихильники законопроекту все ж висловляться – під час запланованого найближчим часом публічного громадського обговорення.
Настя СОТНІЧЕНКО,
"Вектор ньюз"
.
Долучайтесь до нас у Facebook
