Авторизація

» » «Лікування холопів амнезією», або Як Кремль фальсифікує історію «української Голгофи»

«Лікування холопів амнезією», або Як Кремль фальсифікує історію «української Голгофи»

«Лікування холопів амнезією», або Як Кремль фальсифікує історію «української Голгофи»

Навіть на 29 рік своєї Незалежності Україна не може оговтатися від втрати протягом ХХ століття мільйонів активного населення. Голодомори, війни, політичні репресії, депортації, знищення заможних трударів-хліборобів та інші соціальні експерименти комуністичної влади назавжди змінили подальший розвиток українського етносу. Особливо даються взнаки переслідування представників «Розстріляного Відродження» («Червоного Ренесансу») - духовно-культурного і літературно-мистецького покоління 20-х років, яке повірило більшовицьким лозунгам і в період «українізації» дало світу високохудожні твори в галузі літератури, філософії, живопису, музики, театру. Більшість молодих і талановитих митців, які виявилися «непридатними до будівництва комунізму», була розстріляна. Хтось покінчив життя самогубством, багатьох чекали сталінські концтабори, еміграція, замовчування. Їхні твори заборонялись, знищувались, вилучались з публічних бібліотек, зберігались у недоступних «спецхранах». Ті ж, кого каральна система зламала, були змушені лукавити, прославляючи «вождя народів» і КПРС.

Якби не цілеспрямоване винищення верхівки української інтелектуальної еліти, українці зараз не переживали б хуторянського комплексу меншовартості, не цуралися рідної мови і культури, а стали в рівень з іншими цивілізованими націями і народами. А так розважальні шоу вітчизняних телеканалів, навіть в умовах війни, мало чим відрізняються від російських аналогів, де найбільш рейтинговими вважаються низькопробні жарти про тупуватих хохлів-салоїдів.
***

У науковий обіг введено вже чимало архівних документів, які проливають світло на те, як мальовниче лісове урочище Сандармох, що простяглося на 10 гектарах в Медвеж’єгірському районі Республіки Карелія, в 30-х роках минулого століття використовувалось НКВС СРСР для таємних розстрілів в’язнів Соловецьких таборів («Соловецький етап»), Біломорсько-Балтійського каналу (каналоармійців), спецпоселенців та репресованих жителів Карельської АРСР.
До «горбачовської Перебудови» правда про Сандармох ретельно приховувалась від громадськості. Існувала навіть легенда, що в’язнів Соловків вивозили на човнах у Біле море і там топили. Тільки 1995 року активісти Санкт-Петербурзького наукового центру «Меморіал» знайшли в архівах УФСБ РФ по Архангельській області перші розстрільні списки. А вже в липні 1997 року на території урочища Сандармох віднайшли 236 розстрільних ям.
«Лікування холопів амнезією», або Як Кремль фальсифікує історію «української Голгофи»

За підрахунками «Меморіалу» в Сандармох поховано від 7000 до 9500 громадян СРСР близько 60 національностей, хоча точна кількість до цього часу не встановлена. Серед них - знаменитий адвокат росіянин Александр Бобрищев-Пушкін, московський літературознавець Ніколай Дурново, засновник удмуртської літератури Кузебай Герд, білоруський міністр Флеґонт Волинець, татарський громадський діяч Ізмаїл Фірдевс, голова московського циганського табору Ґоґо Станеско, грузинські князі Ніколай Ерістов та Яссе Андронников, католицький адміністратор Грузії Шио Батмалашвілі, професор історії ВКП(б) єврей Пінхус Ґлузман, черкеський письменник князь Холід Абуков, корейський діяч Тай До, православні єпископи Алексій (воронезький), Даміан (курський), Ніколай (тамбовський), Петро (самарський), лідер баптистів СССР Василь Колесников, отець Петер Вейґель – посланий Ватіканом для перевірки даних про переслідування віруючих в СССР та інші видатні особи.

Документально підтверджено, що найчисельнішу групу в’язнів (1111 особу) стратили в урочищі Сандармох з 27 жовтня по 4 листопада 1937 року.
«Лікування холопів амнезією», або Як Кремль фальсифікує історію «української Голгофи»

З них - близько 300 видатних представників «українських буржуазних націоналістів», які на той час складали цвіт нації. У розстрільному списку «мислячої України» - поет Микола Зеров, творець театру «Березіль» Лесь Курбас, драматург Микола Куліш, історики Матвій Яворський, Володимир Чеховський, Сергій Грушевський, науковці Степан Рудницький, Микола Павлушков, Василь Волков, Петро Бовсунівський, один з творців єдиної гідрометеослужби СРСР уродженець Чернігівської губернії Олексій Вангенгейм, міністр фінансів УСРР Михайло Полоз, колишній міністр освіти УНР Антон Крушельницький, письменники Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий та інші. Усі вони були молодими (переважно 35-50 років), в розквіті сил людьми.

27 жовтня 1997 року, у 60-ті роковини початку розстрілів у Сандармоху, місцеві активісти «Меморіалу» вперше провели Дні пам’яті. Там було відкрито пам’ятник «Люди не убивайте друг друга», відслужена панахида та проведено мітинг. Участь у траурних заходах взяла делегація з України, до складу якої входили Євген Сверстюк, Іван Драч, Лариса та Тетяна Крушельницькі.
«Лікування холопів амнезією», або Як Кремль фальсифікує історію «української Голгофи»

Тоді ж у пам'ять про репресованих українців було встановлено дерев’яний хрест. А 2004 року, з ініціативи громадянина США українського походження Веніаміна Трохименка, батько якого також був розстріляний у Сандармоху, Товариством української культури Карелії «Калина», споруджено гранітний козацький хрест «Убійенним синам України».
«Лікування холопів амнезією», або Як Кремль фальсифікує історію «української Голгофи»

1997 року меморіальний комплекс «Сандармох» був визнаний об’єктом культурної спадщини і набув статус пам’ятника регіонального значення. Він став відкритим для рідних і близьких жертв репресій, а також тисяч іноземних туристів.
***

Першим, хто відкрив українцям правду про Сандормох, був історик, археограф, письменник і громадський діяч Семен Олександрович Підгайний (1907-1965). З 1933 по 1941 рік він був в’язнем Соловецького табору особливого призначення, потім співпрацював з німецькою окупаційною владою - керував з 1941 по 1943 одним з районів міста Харкова. В еміграції С.Підгайний написав дві книги спогадів про Соловецьку каторгу «Українська інтелігенція на Соловках» і «Недостріляні», які вийшли за кордоном. Звичайно, до здобуття Україною незалежності його творчість була недоступною українському читачу, хоча праці С.Підгайного поширювались у діаспорі.

У Незалежній Україні Сандармох отримав назву «української Голгофи». Виник навіть науковий термін - «Список Сандармоху». Так дослідники назвають перелік осіб, репресованих в Україні, а також українців, репресованих за її межами, які відбували покарання на Соловках і були розстріляні 27 жовтня – 4 листопада 1937 року в урочищі Сандормох.

Робота над «Списком Сандармоху» триває:
- 2003 року у Києві вийшов двотомник «Остання адреса. Розстріли соловецьких в’язнів з України у 1937-1938 роках»;
- 2012 року, з нагоди 75-их роковин соловецьких розстрілів газета «День» проголосила «Рік «Списку Сандармоху» і опублікувала на своїх шпальтах доопрацьований і доповнений список жертв;
- у 2016-2017 роках Міжнародна інформаційно-аналітична агенція «Vector News» у партнерстві зі Всеукраїнським благодійним фондом «Журналістська ініціатива» провела акцію «Рік жертв Великого терору». У її рамках письменник Сергій Шевченко опублікував виправлений і доповнений «Український список Сандармоху». У ньому автор усунув чимало виявлених огріхів і білих плям попередніх переліків та склав найбільш повний ряд біографій. Список розширено переважно завдяки доданим біографічним даним осіб, що народилися на теренах України й згодом були репресовані за її межами, а також осіб, чиї долі тісно пов'язані з Україною (жили, працювали, воювали за незалежність республіки тощо).
***

Донедавна робота дослідників історії Сандармоху суттєвих нарікань з боку російської влади не викликала. Ситуація змінилася в середині 2010-х років через загострення протистояння між орієнтованою на європейські цінності демократичною Україною і правлячим в Росії агресивним путінським режимом. Враховуючи рекордні показники проведеного в квітні 2019 року соціологами «Левада-центру» дослідження ставлення росіян до особистості і діяльності Йосипа Сталіна (сумарний рівень схвалення досяг 77%), у Кремлі надумали переглянути своє відношення до політичних репресій 30-50 років ХХ століття.
«Лікування холопів амнезією», або Як Кремль фальсифікує історію «української Голгофи»

Сучасні апологети Сталіна вирішили, що загальноприйнята версія про поховання в Сандармоху жертв політичних репресій не відповідає дійсності і шкодить іміджу Росії. Відтак, «Російському військово-історичному товариству» (РВІТ), який спеціалізується на фабрикації вигідних путінському режиму «історичних скреп», дали доручення підготувати матеріали для спростування факту звірств НКВС у Сандармоху. Обираючи виконавців, Кремль не мав жодних сумнівів, що РВІТ справиться з поставленою задачею, позаяк у наукових колах це товариство вважається скоріше рупором агітпропу, аніж дослідницьким центром. Адже діяльність цієї загальноросійської громадсько-державної організації щедро фінансується з державного бюджету. Його головою є відомий своїми фейковими дисертаціями міністр культури РФ Володимир Мединський. Опікунську раду РВІТ з квітня 2019 року очолює виходець з ленінградського управління КДБ, близький соратник незмінного Президента Росії Володимира Путіна, колишній міністр оборони, віце-прем’єр-міністр РФ і глава президентської адміністрації Сергій Іванов, котрий змінив на цій посаді відомого «яструба» Дмитра Рогозіна. До складу ради входять міністр оборони Сергій Шойгу, міністр внутрішніх справ Володимир Колокольцев, директор Федеральної служби охорони Євген Муров та інші відомі в Росії ідеологи й пропагандисти «РуSSкого мира».

Готуючись до переписування трагічної історії Сандармоху, керівники РВІТ розробили концепцію її фальсифікації. Вони вирішили нічого не вигадувати, а скористатися досвідом радянських попередників, яким десятиліттями вдавалося приховували правду про розстріли українців у Биківні, поляків у Катині, Калініні (Твері), Харкові. На озброєння була взята дискусійна, нічим не підтверджена гіпотеза істориків Петрозаводського державного університету, що в сумнозвісному урочищі Сандармох, територія якого протягом 1941-1945 років була окупована Фінляндією, поховані не тільки жертви сталінських репресій, а й радянські військовополонені, розстріляні у фінських концтаборах. Заяви фінських дослідників про те, що ця гіпотеза є ненауковою і політично вмотивованою, до уваги не брались.

У серпні 2018 року для підтвердження висунутої версії РВІТ спішно організувало археологічну експедицію з дослідження поховань у Сандармоху. До її складу, окрім пошуковців, археологів, антропологів увійшли також співробітники Слідчого комітету Карелії і військовослужбовці окремого 90-го спеціального пошукового батальйону Міноборони Росії. Звичайно, «придушені погонами археологи в кирзових чоботях» були готові по команді старших начальників знайти в урочищі Сандармох не те щоб поховання радянський воїнів, а й ковчег біблейського Ноя. Так і сталося. За перші два дні розкопок учасникам експедиції РВІТ вдалося знайти останки п’ятьох людей, чотирьох чоловіків і однієї жінки. Не дочекавшись висновків необхідних експертиз, фахівці РВІТ відразу ж назвали їх останками розстріляних червоноармійців, підтвердивши свою сумнівну наукову репутацію.
«Лікування холопів амнезією», або Як Кремль фальсифікує історію «української Голгофи»

Утім, через гучний скандал, який виник щойно експедиція РВІТ розпочала свою роботу, розкопки були призупинені. Проти них різко виступила партія «Яблоко», правозахисники, активісти «Меморіалу», яких підтримали телеканал «Дождь» і деякі інші ліберальні інформаційні агентства. Вони звинуватили РВІТ у намаганнях дискредитувати висновки «Меморіалу» про Сандармох як місце масових страт репресованих, розмити їхню цінність і нівелювати масштаби трагедії. Противники гіпотези про поховання в Сандармоху радянських воїнів слушно вказували на те, що ця теорія з’явилася через 20 років після відкриття поховань, а також наголошували на відсутності будь-яких документальних свідчень, зокрема, фінських наказів про розстріли на цих територіях. Активний спротив громадськості, через який минулого року РВІТ було змушене призупинити розкопки, став для керівництва товариства повною несподіванкою. Хто знає, можливо саме негативна реакція громадянського суспільства й спричинила відставку Дмитра Рогозіна з посади очільника опікунської ради РВІТ.

Її новий керівник Сергій Іванов врахував досвід свого попередника і перед тим як направити нову експедицію в урочище Сандармох провів низку підготовчих заходів. З підтримкою міністерства оборони РФ проблем не виникало, Сергій Шойгу її гарантував. Однак, щоб у разі потреби перекласти відповідальність на місцеву владу Карелії, Сергій Іванов ініціював підготовку звернення місцевого начальства до керівництва РВІТ з проханням додатково дослідити територію урочища Сандармох. Але, чи то підстаркуватого «боярина» підвело почуття міри, чи «холопи» перестаралися, текст чолобитної, надісланої 15 липня 2019 року міністерством культури Карелії до керівництва товариства, вийшов моторошним. Від нього повіяло не те щоб духом брежнєвського застою, а зловіщим холодом 30-х років минулого століття.
«Лікування холопів амнезією», або Як Кремль фальсифікує історію «української Голгофи»

Ось деякі рядки цього шедевру:

- «… ідея поховання в урочищі Сандармох жертв політичних репресій активно використовується низкою країн у деструктивних інформаційно-пропагандистських акціях, а спекуляції навколо подій в урочищі наносить шкоду міжнародному іміджу Росії, закріплює в громадській свідомості громадян необґрунтоване почуття вини перед нібито репресованими представниками закордонних країн, які дозволяють висувати необґрунтовані претензії до нашої держави і стають консолідуючим фактором антиурядових сил в Росії»;

- для прикладу наводяться «мітинги», присвячені жертвам репресій в Сандармоху за участі "активістів громадських організацій й іноземних держав" (України – примітка авторів);

- «… при цьому низка авторитетних карельських вчених дотримується версії, що в Сандармоху поховані радянські військовополонені, за попередніми даними, розстріляні фінськими військами»;

- на цій підставі мінкульт Карелії просить РВІТ провести власне розслідування і «встановити істину зі спірних питань».

Вочевидь, у РВІТ на це звернення чекали з нетерпінням і вже 12 серпня 2019 року експедиція почала нові розкопки.
«Лікування холопів амнезією», або Як Кремль фальсифікує історію «української Голгофи»

На другий день роботи експерти РВІТ знайшли поховання двох осіб, поруч з якими були виявлені гільзи іноземного виробництва, що було відразу ж подано громадськості як могили радянських військовополонених. Утім, як і минулого року, проти розкопок в урочищі Сандармох виступили представники «Меморіалу». На їхню думку справжньою метою їх проведення є бажання принизити масштаби репресій в СРСР проти власного народу. Правозахисники назвали їх «нечуваним актом вандалізму і паплюження могил», спробою переписати історію заради короткочасних політико-пропагандистських цілей. Вони звернули увагу, що на місці їх проведення немає ні археологів, ні фінських істориків, а співробітники РВІТ заборонили журналістам і представникам «Меморіалу» фотографувати розкопані могили. 13 серпня 2019 року Санкт-Петербурзький «Меморіал» направив до Генеральної прокуратури Росії відкритого листа з проханням перевірити законність розкопок, адже «пошкодження об’єктів культурної спадщини» і «наруга над тілами померлих і місцями їх поховань» карається законами РФ.
***

Скандал навколо могил в урочищі Сандармох не єдине свідчення бажанню Кремля ускладнити роботу дослідників поховань жертв політичних репресій в Росії. Останній приклад – протидія місцевої влади експедиції російського «Меморіалу» і литовських волонтерів, які проводили розкопки могил спецпоселенців поблизу селища Галяшор (Пермський край). Після того як вони розчистили занедбане кладовище, проти них була порушена кримінальна справа за статтею «Незаконна рубка лісових насаджень»…

Звичайно, чільне місце у «боротьбі з ідеологічною диверсією іноземних держав проти Росії під виглядом історичних досліджень», відведено ФСБ РФ, керівництво якого не тільки виконує делікатні доручення Кремля, а й генерує ідеї, якими через підконтрольні «інформаційно-пропагандистські війська» зомбуються мозки росіян. Красномовний приклад - інтерв’ю від 19 грудня 2017 року Директора ФСБ РФ Олександра Бортнікова «Российской газете», присвячене 100-річчю органів державної безпеки РФ. У ньому він відзначив важливу роль свого попередника на посту головного чекіста Росії Лаврентія Берії у припиненні масових політичних репресій, а також визнав за можливе виправдати їх: «… хоча у багатьох цей період асоціюється з масовою фабрикацією звинувачень, архівні матеріали свідчать про наявність об’єктивної сторони в значній частині кримінальних справ, у тому числі тих, які лягли в основу відомих відкритих процесів. Плани прихильників Л.Троцького щодо зміщення чи навіть ліквідації Й.Сталіна і його соратників у керівництві ВКП(б) – зовсім не вигадка, як і зв’язки заколотників з іноспецслужбами».

Через недогляд чи з невігластва, автори інтерв’ю О.Бортнікова для характеристики періоду 30-х років вклали в уста Директора ФСБ РФ вирази, апробовані в документах минулого століття. Мова йде про «Постанову журі урядової комісії з конкурсу на підручник для 3-4 класів середньої школи СРСР» від 22 вересня 1937 року (збірка «До вивчення історії», Політвидав ЦК ВКП(б), 1937 рік, 39 с.), де говориться: «… то був час безперервної боротьби з ворогами робітників і селян, яку вели Радянська влада і ВКП(б) з тим, щоб забезпечити перемогу соціалізму в нашій державі (саботаж куркулів, хлібозаготівель, шкідництво шахтинців, промпартії, спроб розпродажу СРСР іноземним імперіалістам з боку троцькістських агентів фашизму тощо).

2017 року після скандального інтерв’ю О.Бортнікова в російському суспільстві стався вибух. Проти спроб виправдати сталінські репресії різко виступили Конгрес російської інтелігенції, який закликав відправити Директора ФСБ у відставку, а також академіки Російської академії наук, котрі підписали відкритого листа, де заявили: «… вперше після ХХ з’їзду КПРС одна з вищих посадових осіб нашої держави виправдовує масові репресії 1930-40-х років».

Але у високих баштах Кремля голос обуреної російської громадськості ніхто не почув, скоріш за все, не звернув на нього уваги.

Відтак, знову виникає одвічне питання: «Куда идешь Великая Россия? Камо грядеши?».

Олександр Бєлов, історик
Олександр Христенко, історик



Долучайтесь до нас у Facebook

Залишити коментар
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Ноябрь 2019    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930