Авторизація

» » Реформування Служби безпеки України: скальпелем чи кувалдою?

Реформування Служби безпеки України: скальпелем чи кувалдою?

Недоброзичливо-упереджене ставлення громадянського суспільства до діяльності національних спецслужб притаманне будь-якій демократичній державі. Рівень довіри до них визначається багатьма чинниками і залежить від історичних умов, рівня свободи, політичної кон’юнктури, ефективності обраної моделі організації цивільного контролю за їхньою повсякденною роботою тощо. Україна, транзитний період розвитку якої затягнувся ось уже майже на 30 років, не є виключенням. Тож не дивно, що тема (повного, суттєвого, істотного, докорінного, всебічного, радикального, кардинального – потрібне підкреслити) реформування, точніше дореформування Служби безпеки України (СБУ) та її функціональних підрозділів перебуває в центрі уваги нашого суспільства.
Реформування Служби безпеки України: скальпелем чи кувалдою?

Такі плани декларували майже всі учасники президентських перегонів, у тому числі новий Президент України Володимир Зеленський. Разом із уповноваженими ними «магістрами всіляких наук» і деякими «збитими льотчиками» вони азартно відстоювали на ефірах телевізійних ток-шоу вже традиційний набір ініціатив: оптимізувати структуру Служби, скоротити штати і демілітаризувати її особовий склад, заборонити головній українській спецслужбі боротися з корупцією, насамперед в економічній сфері, ліквідувати Головне управління «К» тощо. Були й такі, хто попри війну з путінською Росією не відмовився від непереборного бажання перетворити СБУ на суто інформаційну спецслужбу, позбавивши її функцій «правоохоронного органу спеціального призначення».

«Реформаторський свербіж» найактивніше проявляли «експерти», не обтяжені практичним досвідом. Освоївши «матчасть» у соціальних мережах і детективних серіалах, вони вражали професіоналів дилетантськими оцінками сучасного стану організації системи контррозвідувального захисту держави і проблем законодавчого забезпечення діяльності у цій сфері. Поверхневий підхід таких горе-спеціалістів до аналізу серйозних явищ часом нагадував відому приказку про невігласів, котрі не могли відрізнити Гоголя від Гегеля, Гегеля від Бебеля, Бебеля від Бабеля, а Бабеля від … кабелю.

Ще якось можна було зрозуміти оманливі судження «знавців», які сумлінно помилялися, не маючи допуску до документів обмеженого доступу, хоча б до тексту «Концепції забезпечення контррозвідувального режиму в Україні» (для службового користування), затвердженої Указом Президента України від 6 жовтня 2017 року № 310/2017. Але серед представників експертного середовища було чимало й таких, хто не спромігся ознайомитися навіть з відкритими матеріалами, а відтак «не в курсах» про зміст і етапи реформування СБУ, визначених Стратегією національної безпеки України (травень 2015 року), Концепцією розвитку сектору безпеки і оборони України (березень 2016 року). А головне – вони не усвідомили принципових змін, визначених Законом України «Про національну безпеку України» (липень 2018 року), котрим закріплено оновлений статус Служби безпеки України, яка стала «державним органом спеціального призначення з правоохоронним функціями, що забезпечує державну безпеку». Тобто, попри те, що цей нормативний акт є рамковим, ним чітко визначена головна мета реформи СБУ – позбавити її виконання невластивих спецслужбі повноважень, звузивши правоохоронну функцію розслідуванням злочинів, які напряму загрожують національній безпеці – тероризм, шпигунство, державна зрада, охорона державної таємниці, кіберзлочинність.

Утім, з інших проблемних питань реорганізації СБУ консенсус в суспільстві не досягнуто через певну недовіру до застережень фахівців-практиків щодо необхідності дотримання виваженого підходу до змін повноважень СБУ. А дарма, бо помилки при переформатуванні такої делікатної сфери як безпека держави вже призводили до негативних наслідків.

Зокрема, чого варті заклики ліквідувати Головне управління боротьби з корупцією і організованою злочинністю СБУ (Главк «К») на підставі того, що відповідно до Закону України «Про національну безпеку України» боротьба з корупцією виключена з повноважень Служби. Адже наркобізнес, незаконна міграція, контрабанда зброї масового ураження, міжнародна торгівля людьми перетворились на глобальні проблеми, які реально загрожують миру й безпеці людства. У зв’язку з цим спеціальні служби провідних держав світу посилюють заходи з вдосконалення контррозвідувального пошуку у цій сфері й нарощують зусилля з налагодження міжнародної співпраці з партнерами. То чому ж Україна, де сучасний рівень корупції зашкалює, має робити кроки всупереч світовій практиці і здоровому глузду. Тим більше, що в умовах війни з путінською Росією Служба безпеки України напрацювала унікальний досвід протидії масовим випадкам вербування російською воєнною розвідкою і ФСБ РФ лідерів та учасників організованих злочинних угруповань Донбасу для використання їх в антиукраїнській діяльності. Отже, Главк «К» СБУ, з новою чи збереженою назвою, доцільно було б не ліквідовувати, а оптимізувати пріоритетні напрямки його діяльності, зосередившись на протидії транснаціональній злочинності.

Не менш суперечливими видаються пропозиції підпорядкувати військову контррозвідку СБУ Міністерству оборони (МО) України. Їх автори часто посилаються на досвід низки європейських держав (далеко не всіх!!!), де військова контррозвідка і воєнна розвідка на правах структурних підрозділів дійсно входять до складу армійських відомств. Через це, аргументи прибічників збереження військової контррозвідки в структурі Департаменту контррозвідки чи створення окремого підрозділу військової контррозвідки в складі Центрального управління СБУ подаються такими, що суперечать європейській практиці. Але це якраз той випадок, коли закордонний досвід не враховує національної специфіки і традицій, які склались за час державотворення, а відтак – не відповідає потребам нашої держави, тим більше в умовах військового протистояння з Росією.

По-перше, відокремлення військової контррозвідки від СБУ, яка є єдиним в Україні спеціально уповноваженим органом державної влади у сфері контррозвідувальної діяльності, призведе до невиправданого розпорошення сил і негативно вплине на рівень боєздатності Служби в цілому.

По-друге, органи військової контррозвідки на сьогодні здійснюють контррозвідувальне забезпечення не тільки апарату та інших структур МО України, Генерального штабу, видів і родів військ Збройних сил України, але й Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, військ Цивільної оборони України, діяльність яких спрямовується і координується Кабміном України через МВС України. Виходить, якщо реалізовувати рішення про створення в структурі МО України власного підрозділу військової контррозвідки, для «обслуговування» військових формувань, які не входять до складу Збройних сил України, необхідно буде створювати окремі «кишенькові контррозвідки»?

По-третє, у разі відокремлення військової контррозвідки від СБ України, відразу ж виникнуть проблеми проведення складних оперативних і оперативно-технічних заходів, підготовки і перекваліфікації кадрів, правового і соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей, медичного обслуговування і ще цілої низки проблем, вирішувати які на рівні міжвідомчої взаємодії буде складно.

І нарешті, військова контррозвідка буде приречена самотужки, без підтримки керівництва й слідчих СБУ адаптуватись до умов реформування судової гілки влади і формування нової системи досудового розслідування.
***

Одним з перших указів новий Президент України Володимир Зеленський призначив на посаду першого заступника Голови Служби безпеки України свого друга дитинства, лідера партії «Слуга народу» Івана Баканова.
Реформування Служби безпеки України: скальпелем чи кувалдою?

Це означає, що новобраний Глава держави прагне у найкоротші терміни здійснити аудит стану справ у Службі і доручає провести його людині, якій повністю довіряє. Після серії гучних скандалів, журналістських розслідувань і нашіптувань і навіювань з боку недоброзичливців вже колишнього керівництва СБУ таке бажання виглядає цілком закономірним і виправданим.

Однак чудес не буває, а тому без залучення компетентних професіоналів і роз’яснень попередників Івану Баканову буде складно зробити правильні висновки. І не тільки через відсутність досвіду й спеціальної підготовки, хоча цей фактор є визначальним. Насправді, критерії оцінки діяльності СБУ та її функціональних підрозділів настільки специфічні й вимагають врахування багатьох чинників, що навіть на фаховому рівні точаться запеклі дискусії.

Наприклад, протягом 2017 – 2019 років за легалізованими матеріалами Головного управління військової контррозвідки Департаменту контррозвідки Служби безпеки України (ГУ ВКР ДКР СБУ) судами було винесено 393 вироки (2017 – 175, 2018 – 204, 2019 – 14).

А саме:
– за вчинення державної зради – 7 (2017 – 4, 2018 – 3);
– за передачу іноземним спецслужбам конфіденційної інформації та подвійних технологій – 2 (2017 – 2);
– за створення та участь у діяльності терористичних груп – 77 (2017 – 41, 2018 – 33, 2019 – 3);
– за незаконне поводження зі зброєю та боєприпасами – 105 (2017 – 42, 2018 – 59, 2019 – 4);
– за отримання неправомірної винагороди – 32 (2017 – 14, 2018 – 18);
– за постачання наркотиків у військові формування – 71 (2017 – 22, 2018 – 45, 2019 – 4);
– за вчинення військових злочинів – 67 (2017 – 38, 2018 – 29);
– за розголошення державної таємниці – 2 (2018 – 2);
– за вчинення інших злочинів – 30 (2017 – 12, 2018 – 15, 2019 – 3).

Враховуючи стан війни з Росією, певний правовий вакуум, обумовлений розгортанням діяльності Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, а також періодом становлення НАБУ і ДБР, успіхи військової контррозвідки СБУ очевидні. Вони вражають не лише ветеранів органів державної безпеки, а й закордонних партнерів.
Реформування Служби безпеки України: скальпелем чи кувалдою?

Однак, наведена статистика відображає виконання ГУ ВКР ДКР СБУ лише однієї з функцій – правоохоронної, а крім неї чинне законодавство визначило чимало інших. Тож скільки часу знадобиться новим очільникам Служби щоб збагнути, яка титанічна праця керівного й оперативного складу криється за цими сухими цифрами? Бо технологія досягнення результатів оперативно-службової діяльності спецслужб, застосовані при цьому форми і методи, а також залучені ресурси сил і засобів розголошенню не підлягають!

Тим більше, що притягненням до кримінальної відповідальності об’єктів найбільш важливих контррозвідувальних чи оперативно-розшукових справ робота по них, як правило, не завершується. Адже кінцевим результатом вважається досягнення інших цілей, чим спецслужби власне й відрізняються від класичних правоохоронних органів.
***

Попри те, що Голова СБУ Василь Грицак за день до інавгурації Володимира Зеленського оприлюднив рапорт з проханням звільнити його із займаної посади, новообраний Президент України у своїй вступній промові визнав за необхідне закликати Верховну Раду України відправити його у відставку. Це означає, що рівень недовіри Президента України до керівництва СБУ минулої каденції є високим, тому при вирішенні кадрових питань він довірятиме партійно-політичним призначенцям без врахування наявності у них досвіду роботи в спецслужбах і рівня правової підготовки.

За таких умов головне, щоб перезавантаження роботи СБУ відбувалось з дотриманням принципів спадкоємності, верховенства права і не «вимило» з Служби професіоналів, адже саме вони несуть основний тягар забезпечення безпеки держави.

Борис Дніпров

Долучайтесь до нас у Facebook

Залишити коментар
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Июнь 2019    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930