Авторизація

» » Отямся, Україно!

Отямся, Україно!

Як відомо, 13 березня 2019 року члени ініціативної групи «Першого грудня» В’ячеслав Брюховецький, Володимир Панченко, Вадим Скуратівський, Юрій Щербак, Ігор Юхновський, Ярослав Яцків, серед яких були і дисиденти - «шестидесятники» Іван Дзюба, Йосип Зісельс і Мирослав Маринович закликали Україну не голосувати за «політично невідомого» кандидата в Президенти Володимира Зеленського, а підтримати на виборах чинного Главу держави Петра Порошенка. «Долею держави легковажати не можна. Стоїмо перед вибором, зберегти тяжко виборену свободу, іти обраним європейським шляхом – чи вертатися назад, з перспективою загрузнути в керованому з Кремля хаосі?», - говорилось у їхньому зверненні.
Отямся, Україно!

22 березня 2019 року їхню ініціативу підтримали відомі українські письменники (Любов Голота, Богдан Горинь, Василь Герасим’юк, Іван Дзюба, Віктор Женченко, Микола Жулинський, Анатолій Кичинський, В’ячеслав Медвідь, Дмитро Павличко, Михайло Сидоржевський, Віктор Терен, Тарас Федюк, Олег Чорногуз, Юрій Щербак). Вони також закликали виборців віддати голоси за чинного Президента: «Незважаючи на неймовірно складні умови, Петро Порошенко на практиці довів, що він – державний лідер зі стратегічним мисленням». При цьому, майстри слова застерегли від голосування за «кандидатів, послужний список яких – переважно демагогічні обіцянки, показуха, театральні жести і брехня. Кандидатів, які обіцяють мир в Україні, але не кажуть, як вони збираються досягати миру – перемогою чи капітуляцією, і якою ціною вони збираються «домовлятися» з геополітичним маніяком, котрий марить новим переділом світу, в якому немає місця Україні».

На жаль, можливість почути звернення української інтелектуальної еліти до виборців була обмежена, через що він мало вплинув на результати першого етапу виборів.

Сталося приблизно те, з чим Росія зіткнулась під час перших виборів Державної Думи, коли після кривавих подій жовтня 1993 року перемогу на них несподівано отримали ліберали епатажного політика Володимира Жириновського. Трагізм цієї події, з якої почався процес згортання демократичних реформ в Росії, красномовно передав відомий російський дисидент – «шестидесятник» Юрій Карякін, виступивши із закликом «Росія, отямся, ти здуріла». (https://arzamas.academy/materials/224).
***

Якими б не стали результати другого туру президентських перегонів 2019 року в Україні, політики, вчені-соціологи, представники громадськості й прості виборці приречені безкінечно сперечатися, обговорюючи причини феномену політтехнологічного проекту «ЗЕ».

Одним з основних питань дискусії буде таке: чому українська молодь, яка була головною рушійною силою Революції Гідності, героїчно протистояла поліцейському свавіллю на барикадах і першою в складі добровольчих батальйонів стала на захист Батьківщини, через п’ять років проголосувала «по приколу», пов’язуючи надії на краще майбутнє з шоуменом, комедійним актором, режисером, продюсером, сценаристом, засновником і художнім керівником студії «Квартал-95» Володимиром Зеленським. Адже саме він, за даними Київського міжнародного інституту соціології і Центру Разумкова, у першому турі отримав найбільшу підтримку молоді віком від 18-29 років (57%).

І як так могло статися, що один із лідерів Помаранчевої Революції і Євромайдану, досвідчений політик, фаховий дипломат, авторитетний економіст, фінансист, Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України Петро Порошенко, особистий вклад якого у зміцнення обороноздатності України й створення міжнародної антипутінської коаліції є незаперечним, вибори у першому турі фактично програв, ставши лідером симпатій електорату віком понад 60 років. Вочевидь, відчуваючи небезпеку втрати державності внаслідок приходу до влади в Україні купки олігархів-ляльководів, які виступили замовниками і спонсорами проекту «ЗЕ», представники старшого покоління готові терпіти масштабну корупцію, недолугу пенсійну реформу, космічні тарифи на житлово-комунальні послуги, приниження мізерними субсидіями, труднощі реалізації медичної реформи, а також ігнорування громадської думки при проведенні політики декомунізації.

Утім, у програші чинного Президента не варто огульно звинувачувати молодь, намертво зажату в лещата сучасних високотехнологічних гаджетів. У тому, що молоді виборці України «повелись» на привабливий екранний образ «слуги народу Голобородька» з телевізійного серіалу, який безперестанку транслює канал біглого олігарха Ігоря Коломойського «1+1», є значна доля вини чинної влади й особисто Петра Порошенка. Власне він і сам погодився з цим, визнавши «комунікаційну помилку» і прорахунки в кадровій політиці.

Але хто знає, чи буде у Петра Порошенка можливість виправити допущені помилки, адже за результатам досліджень, проведених «Соціологічною групою «Рейтинг» за перший квартал квітня, за Володимира Зеленського в другому турі готові проголосувати 51% українців і лише 21 % - за чинного Главу держави.
Ще 18 % не визначилися і 10% не мають наміру голосувати.

Як би там не було, 21 квітня виборами Президента України життя в Україні не закінчується. Відтак, в контексті аналізу «стратегічних комунікаційних помилок» влади, хоча б на майбутнє, варто спробувати знайти відповідь на питання, чому в безладному, хаотичному нагромадженні закликів різноманітних пройдисвітів, політичних авантюристів і біснуватих навіжених, не було почутим вагоме слово моральних авторитетів нації – членів ініціативної групи «Першого грудня» і письменників?
***

Звичайно, легше всього було б пояснити «глухоту» молодого електорату до настанов інтелектуальної еліти нації банальним конфліктом поколінь, який триває в умовах реальної свободи слова і революційного розвитку інформаційних технологій. «Дітям» - сучасним тінейджерам навіть важко уявляють, як за радянських часів, їхнім «батькам» аби дізнатися про коментар поточних політичних подій від тодішніх лідерів громадської думки, доводилось передавати авторські тексти з рук в руки, фотоспособом і на друкарській машинці поширювали «самвидавом», а вночі прикипати до лампових радіоприймачів, щоб почути передачі «ворожих голосів». Наразі творчість «дітей ХХ з’їзду» широкою популярністю не користується. Трендовими зараз вважаються автори, літературні твори яких, по тематиці, формі, об’єму, навіть українському молодіжному сленгу більш доступні сучасній молоді. Як писав Євген Євтушенко: «Пришли иные времена, взошли иные имена».

Але, несправедливо було б зводити проблему лише до цього. Насправді, держава могла б зробити набагато більше для популяризації думок тих, кого в Україні варто було б цінувати як найвище національне надбання. Головне – шляхом вдосконалення систем державної підтримки діяльності національних творчих спілок, книговидання, бібліотечної справи, розвитку засобів масової інформації, насамперед, суспільного телебачення і радіомовлення України створити умови, щоб звернення моральних авторитетів нації, у тому числі під час виборчих кампаній, якнайкоротшим шляхом доходили до сердець співвітчизників. Адже життя швидкоплинне і за останні два-три роки ми назавжди втратили можливість почути мудрі слова ініціаторів створення групи «Першого грудня» Богдана Гаврилишина, Мирослава Поповича, Любомира Гузара.

Відмовки чиновників про відкриті двері для них на комерційних телевізійних каналах не приймаються, позаяк поважного віку письменники, за виключенням хіба що одиниць, які гармонійно влилися в когорту сучасних політиків і там «знайшли себе», гидують брати участь у «собачих боях» на різноманітних політичних ток-шоу. Заводити власну сторінку і займатися блогерством у соціальних мережах вони також не будуть.

Письменник, літературний критик, журналіст звик писати книжки, статті, колонки у періодичних виданнях, він може також представляти свою творчість в інтерв’ю, в ефірі, на зустрічах із читачами. Саме у такий спосіб він бере участь у вихованні майбутнього покоління.

Однак книжковий і літературний ринок всередині України розвинутий слабо. За обсягами книговидання Україна давно втратила передові позиції: в 2016 році річний тираж становив близько 49,0 млн. примірників, або трохи більше однієї книги на одного мешканця країни. Водночас, у країнах Євросоюзу на одного мешканця видається щорічно від 6 до 8 книг.

Не кращою виглядає ситуація і з періодикою. Наклади українських літературних часописів складають від 300 до 5000 примірників. Навіть тираж головного тижневика Національної Спілки письменників України «Літературна Україна», навколо якого завжди гуртувалася справжня творча еліта, не перевищує 6000. І це при тому, що у переломному 1991 році його наклад був фантастичним - 250 000 примірників.

Але підстав для відчаю немає. Для того, щоб літературно-художня періодика знову стала носієм національної ідеї, й надалі виступала засобом пробудження патріотичних почуттів і об’єднувала громадян довкола спільної мети – утвердження Незалежності України, варто лишень модернізувати вже створену законодавчу базу. А це ціла низка законів, указів, рішень Кабінету Міністрів про затвердження низки концепцій і державних програм тощо. Без сумніву, в органах виконавчої влади є чимало фахівців, котрі добре знають, за рахунок яких коштів державного чи місцевого бюджетів, введення додаткових податкових пільг, залучення іноземних інвестицій чи іншим шляхом можна виконати заплановані заходи. Єдине чого не вистачає – політичної волі Президента України.

Хто б не переміг у другому турі виборчих перегонів, він має пам’ятати притчу про Уїнстона Черчілля, якому під час Другої світової війни принесли на розгляд бюджет країни. Погортавши документ, він запитав:
- А де ж витрати на культуру?
- Так війна ж іде! Яка культура?
- Якщо немає культури, так навіщо ми тоді воюємо? – здивувався Черчилль.
***

Забувши образи і відклавши на майбутнє вирішення багатьох складних питань, 10 квітня 2019 року ініціативна група «Першого грудня» знову закликала Україну підтримати у другому турі президентських виборів Петра Порошенка, який наступного дня прийняв їх і подякував за їхню громадянську позицію.
Їхній відкритий лист до співвітчизників (http://1-12.org.ua/2019/04/10/4157#more-4157) не є агітаційною листівкою, написаною в надрах Адміністрації Президента. Через декілька місяців відшумлять суди із захисту «честі і гідності» кандидатів у президенти та їхніх агітаторів-пропагандистів, забудуться перли талановитих і не дуже телеведучих, а цей серйозний аналітичний документ залишиться в історії. Бо його автори вкотре довели: якщо мова йде про національну гідність, як і 30-40 років тому, вони знов готові бути дисидентами.

І не дай Боже будь-якій владі в Україні мати таку опозицію.
***
Між тим, разом з Януковичем, Азаровим, Зюгановим, Жириновський агітує українців проголосувати за, вочевидь, близького йому по духу Володимира Зеленського.

Думай!

Борис Дніпров

Долучайтесь до нас у Facebook

Залишити коментар
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Июнь 2019    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930