Авторизація

» » Тернові грані «Золотої Зірки». Частина 2

Тернові грані «Золотої Зірки». Частина 2

Тернові грані «Золотої Зірки». Частина 2Сьогодні ми продовжуємо свою розповідь про матеріали архівної кримінальної справи за обвинуваченням червоноармійця, Героя Радянського Союзу Кілюшека І.С. у зраді Батьківщині (з першою частиною можна ознайомитися тут)

Внаслідок такого трагічного кульбіту долі І.С.Кілюшек опинився на Колимі, де з 1945 по 1952 роки відбував термін покарання на об’єктах «УСВИТЛ» (Управление Северо-Восточных исправительно-трудовых лагерей – рос.) та «Берлаг» (береговой исправительно-трудовой лагерь – рос.) Ордена Трудового Червоного Прапора Головного управління будівництва Далекої Півночі НКВС СРСР «Дальстрой». Змінюючи нари тюремних бараків селищ Орутукан, Берелех, Аркагала безкрайньої Магаданської області, І.С.Кілюшек разом з тисячами таких як він зеками тяжкою працею добував на колимських копальнях вкрай необхідні державі золото, олово, вольфрам, кобальт, уран, вугілля. Жахливі умови, в яких це відбувалося, яскраво описані у «Колимських оповіданнях» відомим в’язнем «Дальстроя» Варламом Шаламовим. Це вже зараз, коли голос сталінських політв’язнів у Кремлі вже не сприймається, сучасний російський історик Ігор Леонідов, зомбуючи росіян байками про те «як у радянські часи відбувалася бандеризація України», по-блюзнірськи стверджує, що: «… висланим оунівцям в 1940-х – початку 1950-х роках вдавалося, у своїй більшості, влаштовуватись на золоті копальні Уралу, Сибіру й Далекого Сходу. Тому поверталися вони на Україну з крупними сумами грошей» (стаття «Повзучий нацизм» в інтернет-газеті «Столетие» за 12.03.2014 рік).

Повернутися в Україну І.С.Кілюшеку так і не судилося, хоча 1952 року за зразкову поведінку і високі виробничі показники він був достроково звільнений з-під варти. У статусі розконвойованого до 1956 року він проживав на спецпоселенні №9 селища Усть-Таскан Магаданської області, де випало щастя знову зустрітися з дружиною Ганною й донькою Галиною, котрим також довелося сповна відчути на собі тягар тавра «бандпособників». А почалося все з того, що після арешту І.С.Кілюшека, представники влади забули про обіцянки залишити членів сім’ї у спокої й вислали його рідних в інший куток Сибіру – до Іркутської області. Не стерпівши жахливих умов утримання, дружина зважилася на відчайдушний крок. Їй вдалося не тільки втекти із заслання, а й дивовижним чином добратися до рідних поліських земель. Однак свобода тривала недовго, 1947 року «за втечу з місця поселення» Кілюшек Ганна Кузьмівна, 1921 року народження була засуджена до трьох років виправно-трудових таборів. Закінчення терміну ув’язнення по часу майже співпало із пом’якшенням режиму утримання чоловіка, що й дозволило їм нарешті возз’єднатися. 1956 року у сім’ї з’явилася ще одна донька, яку назвали Тетяною.

Оскільки майже всі колишні вояки УПА прирівнювалися до категорії осіб, які підпадали під дію Указу Президії Верховної Ради України від 9 вересня 1956 року «Про заборону колишнім керівникам і активним учасникам українського націоналістичного підпілля, які були засуджені і відбули покарання, повертатися в західні області Української РСР», мрії І.С.Кілюшека побачити рідну Рівненщину навіть після смерті Сталіна виявилися нездійсненними. А тому разом з дружиною і дітьми 1957 року він вирішив переїхати у селище Атагай, потім до села Балакшин Бор Нижньоудинського району Іркутської області, де на чужині доживали свого віку батько й мати. Там до виходу на пенсію І.С.Кілюшек працював в Укарському ліспромгоспі водієм багатотонного МАЗу. Про його ставлення до роботи свідчить долучена до матеріалів архівної кримінальної справи довідка: «… за період з березня 1958 по жовтень 1964 показав себе хорошим виробничником, який з місяця в місяць виконував норми на 120%. За хорошу роботу отримав 11 почесних грамот і 3 подяки, його ім’я неодноразово заносилось на «Дошку пошани» та до «Книги пошани». Поряд з хорошими виробничими показниками участі у громадському житті виробництва не брав».
За словами рідних, одна з його доньок стала вчителькою, друга – лікарем. До своєї кончини 2011 року, І.С.Кілюшеку всього один раз наприкінці 70-х вдалося відвідати рідне село Острів, де на той час мешкала сестра.

***
Винесений І.С.Кілюшеку 1945 року за законами воєнного часу суворий вирок неодноразово переглядався.
Перший раз у січні 1955 року згідно з заходами, що вживалися органами КДБ СРСР і Прокуратури СРСР на виконання рішень ЦК КПРС про амністію і реабілітацію жертв сталінських репресій. Тоді вирок залишився беззмінним.

22 січня 1959 року І.С.Кілюшек ініціативно звернувся до Генеральної прокуратури СРСР. Ось уривки з цього документу (стилістику і орфографію автора збережено): «… прошу разобрать моё личное дело как бывшего Героя Советского Союза, и может ли Герой Советского Союза, хотя один, быть изменником своей родины, и я не должен, а меня как Героя Советского Союза судили как изменника, я с этим не согласный. … В то время следственные органы поступали неправильно, лишь бы человека осудить, а со стороны оправдания быть не могло, так как 58 статья, сиди и не дыши. … Я лично не знаю до сих пор, за что я такую статью получил. Я понимаю одно и вы должны меня понять, что я был взят террором и прочим силой оружия в УПА под маркой советских офицеров и солдат. … После разбора моего личного дела я убедительно прошу дать мне ответ и желательно в хорошую сторону. Я конечно желал бы и мне хочеца по правде признаться от чистой души и я прошу вас если можно, то меня либилитировать как бывшего героя, так как я переживаю свою обиду»

Знав би І.С.Кілюшек, що на той час він все ще залишався кавалером ордена Леніна і Золотої зірки Героя Радянського Союзу, оскільки клопотання військового трибуналу 13 армії від 29 вересня 1945 року дивним чином на розгляд Президії Верховної Ради СРСР не потрапило, і будь-якого рішення по ньому прийнято не було. За таких умов відміна обвинувального вироку створювала правові підстави для повернення бійцю УПА вищих державних нагород СРСР.
Очевидно цією обставиною й обумовлювалась особлива ретельність перевірки. Було призначене додаткове розслідування, яке продовжувалося з січня по серпень 1959 року. Утім, попри тривалість, результат для І.С.Кілюшека виявився невтішним, у задоволенні звернення йому було відмовлено.

Наближалося ювілейна дата 20-річчя Великої Перемоги. 27 жовтня 1964 року І.С.Кілюшек знову звернувся з проханням про реабілітацію, однак адресатом обрав вже не центральні органи влади СРСР, а Рівненський обком Компартії України. Ймовірно, він розраховував на те, що місцева компартійна влада, володіючи більш повною інформацією про драматичні події, які відбувалися на Волині у 40-50-х роках ХХ століття, буде більш уважною до його звернення. Однак очікування І.С.Кілюшека знову виявилися марними. За результатами ще одного розслідування вирок був залишений без змін. Утім саме тоді й з’ясувалось, що станом на осінь 1964 року «за обліковими даними Головного управління кадрів Міністерства оборони СРСР і Відділу нагород Президії Верховної Ради СРСР І.С.Кілюшек звання Героя Радянського Союзу не позбавлявся (!)».

У серпні 1971 року він вкотре порушив клопотання про реабілітацію та повернення йому державних нагород. На цей раз звернення розглядала Головна військова прокуратура СРСР, яка й зробила остаточний висновок: «Враховуючи тяжкість і небезпеку вчинених злочинів, Прокуратура СРСР вважає за доцільне клопотання І.С.Кілюшека про повернення йому ордену Леніна і медалі «Золота Зірка» відхилити». На підставі цього рішення Президія Верховної Ради СРСР своїм Указом від 6 вересня 1972 року позбавила І.С.Кілюшека звання Героя Радянського Союзу. Так він поповнив список 72-х осіб (за іншими даними 74-х), які були позбавлені цієї вищої нагороди СРСР за весь час її існування.

Останній раз І.С.Кілюшек спробував добитися позитивного для себе вирішення справи 1989 року на хвилі демократизації СРСР. Утім прокуратура Прикарпатського військового округу клопотання заявника не задовольнила. Не знайшла також підстав для його реабілітації й Військова прокуратура Західного регіону вже незалежної України, співробітники якої у червні 1994 року переглядали кримінальну справу І.С.Кілюшека згідно з Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні». І все ж таки, за умови додаткового перегляду архівної кримінальної справи кваліфікованими фахівцями, з І.С.Кілюшека можуть бути зняті тяжкі обвинувачення, оскільки у матеріалах кримінальної справи, недостатньо доказів безпосередньої участі І.С.Кілюшека у каральних акціях, які супроводжувались вбивством і катуванням радянських громадян. Відновлення І.С.Кілюшека у правах як безпідставно засудженого, навіть посмертне, потрібне, насамперед, його дітям, онукам і правнукам. Визнання І.С.Кілюшека реабілітованим видається також доречним в контексті виконання Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».

Це ще більш актуально, оскільки у путінській Росії, де боротьба з альтернативними поглядами на трагічні сторінки Другої світової війни перетворюється на державну політику та ідеологію, марно чекати корегування ортодоксальної точки зору щодо діяльності ОУН-УПА. У цьому переконує позиція вчених Інституту історії Російської академії наук, які однозначно оцінюють бандерівців «пособниками гітлерівців». Саме так вони висловились у проекті такого собі «Історико-культурного стандарту», розробленого влітку 2013 року за дорученням Володимира Путіна з метою створення нового шкільного підручника з історії Росії. Більш того, у травні 2014 року В.Путін ввів у дію Закон РФ про кримінальну відповідальність за публічну реабілітацію нацизму. Відтепер згідно з із статтею 354.1 Кримінального кодексу РФ під реабілітацією нацизму розуміється навіть «поширення відомостей, які демонструють явну неповагу до суспільства про дні військової слави і пам’ятні дати Росії».

***
Ідею дослідити долю упівця-Героя Радянського Союзу підтримав журналіст з Волині О.О.Булавін, який також був обізнаний про цей цікавий історичний факт. Однак коли почали обговорювати деталі стало зрозумілим, що він має на увазі зовсім іншу людину, уродженця села Старий Чорторийськ Маневицького району Волинської області Героя Радянського Союзу І.Г.Сокола. З’ясувалось, що вісімнадцятирічним юнаком той нетривалий час перебував в одному із загонів УПА, хоча за іншими даними, встиг повоювати ще й кулеметником у партизанському з’єднанні імені Щорса під командуванням уславленого орденоносця С.Ф.Малікова.
У травні 1944 року І.Г.Сокол був призваний до лав Червоної Армії. У складі 25 стрілецького полку 6 гвардійської дивізії 13 армії 1 Українського фронту у боях під Бродами брав участь у знищенні 4 танкової армії Вермахту, до якої входила дивізія СС «Галичина»; форсуванні рік Західний Буг, Сан і Вісла; боях на сандомирському плацдармі. Командуючи кулеметним відділенням, гвардії сержант І.Г.Сокол проявив особливий героїзм під час Вісло-Одерської операції, за що Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 квітня 1945 року був нагороджений орденом Леніна і медаллю «Золота Зірка» Героя Радянського Союзу.
Після війни І.Г.Сокол повернувся на Волинь, працював інспектором у райфінвідділі, потім лісником, помер 1974 року, коли йому ще не виповнилось й 50-ти. У рідному селі, встановлений бюст героя, його іменем названа одна з вулиць. Однак радянська система не пробачила І.С.Соколу короткочасну службу в УПА, на Луцькому меморіалі Слави його ім’я відсутнє.
Виходить, що в УПА було щонайменше двоє Героїв Радянського Союзу»! Скільки ж тоді перебувало у її лавах командирів та бійців Червоної Армії, відзначених іншими бойовими нагородами СРСР?

***
Військова агресія путінської Росії проти України засвідчила, що будь-які міжнародно-правові зобов’язання та заяви кремлівських керманичів про мир і вічну дружбу з братнім слов’янським народом нічого не варті. Як не гірко це визнавати, тільки-но політика нашої держави увійшла в протиріччя з планами В.Путіна щодо відновлення імперського статусу Росії, Москва відразу ж зреагувала у своєму традиційному загарбницькому стилі - окупувала Крим і розв’язала бойові дії на Донбасі. Між тим, враховуючи ці історичні реалії, з’явилася надія на примирення, хоча й запізніле, між ветеранами Червоної армії і вояками ОУН-УПА, яке так необхідне нашому суспільства перед зовнішньої загрозою з боку Кремля.

Автор: Олександр Нечитайло, краєзнавець

Долучайтесь до нас у Facebook, читайте наш канал у Telegram та отримуйте новини прямо у ваш смартфон

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Залишити коментар
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Серпень 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031