Авторизація

» » Ризький саміт: постфактум

Ризький саміт: постфактум

Ризький саміт: постфактумСаміт Східного партнерства, який проходив у Ризі 21-22 травня відзначився неабиякою увагою вітчизняних ЗМІ і не залишився непоміченим серед європейських медіа. І не дивно, адже саміт проходив вперше після революційного Вільнюського саміту 2013 року та став четвертим за рахунком у рамках проекту Європейського Союзу "Східне партнерство". Україна, яка знаходиться на етапі імплементації Угоди про Асоціацію з ЄС, з-поміж тем порядку денного головним чином виділяла питання про безвізовий режим з ЄС. 

Європейська перспектива

Незважаючи на офіційно заявлену низку важливих питань для обговорення на Ризькому саміті, таких як верховенство права, демократія, повага прав людини, спекулятивною темою для українських журналістів, політиків і аналітиків залишалася "перспектива членства" України в ЄС. Саме це питання трактувалось би як позитивний сигнал і ймовірна дипломатична перемога української сторони на "резонансному" саміті. Однак, ще в березні 2015 року вірогідність подібних заяв, а тим більше обіцянок з боку головних дипломатів ЄС, об’єктивно можна було прирівняти до не більше десяти відсотків. 

В результаті,  в спільній декларації 28 країн Європейського Союзу і шести пострадянських республік зазначається, що учасники "визнають європейські прагнення і європейський вибір окремих учасників". Де факто це повторення декларації, яка була прийнята на попередньому саміті у Вільнюсі. Крім того, важливою стала заява Ангели Меркель, яка закликала "не будити нездійснених мрій". Слова Меркель підтвердились і формулюваннями декларації. Адже у перших із 30 пунктів наголошується, що "Східне партнерство – це частина Європейської політики сусідства". Тобто мова не йде про підготовку до можливого членства країн Східного партнерства. 

Постійні заяви на державному рівні про надання Україні перспективи членства і дипломатична боротьба за внесення чіткого формулювання у спільні з ЄС документи, такі як Декларація за результатами саміту Східного партнерства,  починають грати не на користь України. Займаючи позицію очікування, країна втрачає заданий темп реформ і прогресу в євроінтеграційному напрямку. Беручи до уваги значення праці дипломатів та їх прагнення внести чіткість у довгострокові відносини Україна - ЄС, все ж необхідно констатувати, що дані зусилля не на часі. 

Українському суспільству і владі варто перестати чекати і вимагати тих "заповітних слів" про перспективу членства від лідерів ЄС. Не слід забувати, а навпаки варто апелювати до Статті 49 Договору про Європейський Союз, згідно з якою "будь-яка європейська держава, яка поважає цінності поваги людської гідності, свободи, демократії, рівності, верховенства права та поваги прав людини, включно з правами осіб, що належать до меншин, може подати заявку на членство у Союзі". Україна не є виключенням. І має право подавати заявку у будь-який час, незважаючи на формулювання в деклараціях і дипломатичні хитрощі, які використовують європейські лідери сьогодні. Сьогодні, в умовах російсько-українського конфлікту.

Шлях до Європейського Союзу має прокладатись не через очікування на готовність ЄС прийняти Україну до "європейської сім’ї", а через послідовне і ґрунтовне виконання усіх 486 статей Угоди про Асоціацію між нашою державою та ЄС. Більше того, слід перестати фетишизувати поняття євроінтеграції. Підтримуючи євроінтеграційний курс України ще задовго до Євромайдану, можу сказати, що головна цінність європеїзації не у захмарній перспективі набуття членства, і навіть не у досягненні безвізового режиму, європейський досвід реформування усіх сфер життя  – ось що найважливіше для України у цей непростий час. Потрібно змістити акцент цілі з набуття членства на досягнення рівня розвитку країн ЄС і тоді, років через десять, ми зможемо задуматись, а чи потрібно нам взагалі членство в ЄС? Чи можливо нас, на той час країну із розвиненою економікою і гідним рівнем життя, влаштовуватиме просто взаємовигідне партнерство з ЄС?

Декларація і результати

Повертаючись до результатів Ризького саміту, перш за все варто відзначити позитивні досягнення української сторони. І в даному випадку це конкретні рішення і кроки, а не розмиті формулювання. Отже, перш за все це те, що у підсумковому документі підтверджується початок повноцінної дії Поглибленої та всеосяжної зони вільної торгівлі між Україною та ЄС з 1 січня 2016 року. Ніякого повторного відкладення імплементації ЗВТ не передбачається. Крім того, не менш важливим є те, що декларація повідомляє про надання Україні макрофінансової допомоги від ЄС у вигляді позики на 1,8 млрд. євро. Церемонія підписання відповідного меморандуму відбулася на самому саміті. Крім того, у декларації вказується, що країни, які підписали угоди про асоціацію з ЄС, зможуть розраховувати на кошти з нового Фонду підтримки малого та середнього бізнесу. В даному контексті, я цілком згодна із позицією голови Європарламенту Мартіна Шульца, який на саміті заявив, що стабілізувати економіку Україну важливіше, ніж говорити про перспективу членства.

Результативними, на мою думку, були і переговори президента Петра Порошенка із рядом європейським посадовців, який домовився про інтенсивний графік візитів, що будуть здійснені в Україну і мають не тільки прикладне, а й політичне значення. Зокрема, мова йде про візит 2 червня Президента Європарламенту, візит наприкінці травня - на початку червня прем'єр-міністра Канади, візит прем'єр-міністра Хорватії та інших європейських лідерів. Президент України Петро Порошенко також поспілкувався з прем'єр-міністром Великобританії Девідом Кемероном і прем'єр-міністром Швеції Стефаном Левенем.

У тексті Ризької декларації залишилося формулювання "незаконна анексія Криму", проти якого виступила Вірменія і Білорусь. Але фактично про анексію заявили лише країни-члени Євросоюзу. Наприклад, в інших випадках у тексті говориться "Учасники саміту", а не лише "ЄС". Не вважаю, це програшем України, тому що це суто внутрішньополітична проблема цих країн, вплинути на яку українські дипломати не в змозі, та і не повинні. 

Що стосується негативних результатів саміту, то це в першу чергу – питання безвізового режиму. І знову ж таки, це не вина і "не камінь в город ЄС". Виконання умов щодо візової лібералізації залежить виключно від роботи законодавчої і виконавчої гілок української влади. Невизначена дата введення безвізового режиму. І сенсації в тому нема. Україна не виконала всі необхідні пункти задля отримання безвізового режиму, зокрема мова йде про антикорупційну політику та валютне питання.

Петро Порошенко на прес-конференції у Ризі запевнив, що "на сьогодні були прибрані всі політичні перешкоди для отримання Україною безвізового режиму. Було чітко зазначено, що залишилися технічні питання, які полягають у тому, щоб були влагоджені питання безпеки та ідентифікаційних документів, створення ID-карток, які замінять внутрішній паспорт". Однак, для України у візовому питанні є підводні камені. Один із них – контроль кордонів. Як відомо, на даний момент Київ не контролює сотні кілометрів кордону з Росією на сході. Тому оптимістичні заяви президента і решти європейських лідерів про те, що оціночна комісія щодо виконання країною плану дій про безвізовий режим, яка приїде в Україну не пізніше 15 грудня, може винести рішення про надання Україні безвізового режиму для короткострокових поїздок (до трьох місяців), об’єктивно виглядають трохи популістськими і суто оптимістичними.

Висновки

Українська сторона оцінює результати Ризького саміту досить високо і розраховує на отримання безвізового режиму з ЄС вже у 2016 році. В той же час згадується заява Дональда Туска, який вважає, що "все залежить від Грузії і України. Вони мають задати необхідний темп, і вжити відповідні кроки". Абсолютно погоджуюсь. Більше того, практичні дії по виконанню Угоди мають стосуватися не лише влади, а і суспільства загалом. Боротьба з корупцією, яка як приклад, являється однією із ключових у фазі підготовки до безвізового режиму, має одночасно впроваджуватись і на рівні громадян, які часом критикують владу і продовжують брати хабарі.

Європейський Союз у Ризі намагався уникнути будь-якого нового загострення конфлікту між Росією та Україною. Вірогідно, що саме тому висловлювання європейських лідерів часом були занадто дипломатичними. Однак, і такі заяви викликали бурю емоцій у російського МЗС. Чого тільки варте офіційне повідомлення про те, що  Росія збирається "ґрунтовно проаналізувати" результати саміту "під кутом зору дотримання обіцянок, які давалися представниками керівництва Єврокомісії щодо того, що це партнерство не спрямоване проти інтересів Росії". МЗС РФ висловив незадоволення згадкою в декларації анексії Криму в стилі своїх медіа, заявивши, що "ЄС в черговий раз пробурчав свою неадекватну позицію по Криму... Саміт новий, а пісня стара".

Яким би важливим не здавався цьогорічний саміт в Ризі, наступний саміт Східного партнерства запланований на 2017 рік і пройде в особливих умовах. Адже це буде рік президентських виборів у Франції, парламентських виборів у Німеччині і референдуму про можливий вихід з ЄС Великобританії. Але будьмо єврооптимістами, а головне українооптимістами, і тоді мова на саміті буде йти не про розмиті перспективи, а про чіткі результати. 

Юлія Карабкіна, старший аналітик ЦОСА (спеціально для "Вектор ньюз")

Долучайтесь до нас у Facebook

Залишити коментар
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Октябрь 2022    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31